Ткацьке ательє «Вандра Рагз» заснувало українсько-шведське подружжя ще у 2006 році. Тоді вони мешкали у селищі Любимівка неподалік Каховки.
Ательє набрало перших п’ять ткаль, придбало старенький верстат і запустило виробництво. На кінець 2021 року на «Вандра Рагз» у Каховці вже працювали близько 40 жінок на 13 верстатах, пише Репортер.
А тоді почалося повномасштабне вторгнення, Каховку окупували з перших днів. Лариса Боден каже, спочатку всі були розгублені й не знали, що робити. Замовлень багато, але доправити їх за адресами та замовити нові матеріали – майже неможливо. Так протрималися до квітня, а тоді вирішили, що треба релокуватися.
Як розповідає Лариса Боден, розглядали різні варіанти, але зупинились на Косові. Тут була гарна комунікація з міським головою, а також уже готове приміщення – “Центр карпатської культури”, колишній килимовий цех.
Перевезти на Івано-Франківщину вдалося лише дев’ять верстатів – найбільші та найменші залишились у Каховці. Тож релоковане підприємство було змушене терміново шукати виробників необхідного обладнання. І це були не всі виклики.
Але вже у вересні 2022 року провели урочисте відкриття, на яке завітав посол Швеції в Україні Тобіас Тиберг. На кінець 2022 року у «Вандра Рагз» працювали 25 ткаль. Зараз – удвічі більше, але пошуки людей не припиняються.
Важкість пошуку робітників – єдина причина, зізнається пані Лариса, коли вона шкодує, що обрала для релокації таке невелике містечко, як Косів. Крім того довелося звикнути до інших звичаїв, менталітету: зважати на церковні свята, те, що місцеві звикли починати роботу пізніше, ніж на півдні, завжди мати запаси кави на кухні – тут її люблять традиційно. Зараз шукають ткаль не лише у Косові, а й у селах громади. Усім працівникам відшкодовують проїзд, а внутрішньо переміщеним ще й щомісяця виплачують додаткові гроші – це була особиста ініціатива Лариси Боден.
А з плюсів розміщення у Косові – Інститут прикладного і декоративного мистецтва, з яким ткацьке ательє тісно співпрацює.
У нас багато ткаль йдуть влітку у відпустку і їх заміняють студенти. Також ми намагаємося разом робити цікаві заходи. Наприклад, недавно професорка зі Швеції Каміла Ілієфскі провела у нас майстер-клас для ткаль і цікаву лекцію для викладачів і студентів інституту, – говорить Лариса Боден. – Намагаємось співпрацювати і з іншими навчальними закладами, де є факультети ткацтва. Наприклад, з Львівською національною академією мистецтв.
До речі, «вандра рагз» – зі шведської значить «килим, по якому зручно ходити».
В ательє кажуть, що планують і далі розширятися, до кінця року придбати ще кілька верстатів і набрати ще більше ткаль. Бо коли є попит на українське, треба його підтримувати.
Ми не робимо традиційні гуцульські килими. Наші роботи – це поєднання традицій, майстерності й сучасного дизайну. Ті самі ткацькі техніки, що й в Україні, існували століттями також у Скандинавії, Румунії, Марокко. Ми їх використовуємо, але в іншій кольоровій гаммі, й вони сприймаються інакше. Я не можу сказати, що ми робимо етнічні килими якоїсь країни. У нас – міжнародний продукт для міжнародних клієнтів, – каже Лариса Боден.
Більше читайте тут: Мистецтво – у безпечне місце. Як переселенці в Ужгороді та Косові розвивають культуру
