З Донбасу на Франківщину переїхала жінка із десятьма дітьми

Facebook
Telegram
X
WhatsApp

Ця війна вигнала зі своїх домівок тисячі людей, і кожна з їхній історій по-своєму трагічна. Ця – теж, але світлого тут набагато більше. Це історія про жінку з Луганської області, яка сама виховує десятьох дітей, про дім, який вони втратили, і про тепло, яке втратити неможливо, пише Репортер.

IMG_4157
Пані Олена, Сашко і Ксюша – частинка великої дружньої сім’ї

Великий двоповерховий будинок на початку Крихівців, двері відкриває усміхнена жінка. «Ви пані Олена?», – перепитуємо, бо дуже молодо виглядає вона у домашньому халаті і з двома тугими косами як на маму, яка виховує десятьох дітей. «Так, заходьте», – запрошує всередину. Назустріч вибігає білявий хлопчик. «То Сашко, – знайомить вона. – Нині не у школі, бо їхній клас поїхав у маєток Святого Миколая, а ми всі разом маємо їхати туди у четвер. Решта – на уроках, а найменші ще сплять. Ще старша, Ксюша, вдома, бо прихворіла».

Сідаємо говорити. Сашко примощується на килим бавитися машинкою і видно, що уважно прислухається.

«Ми виїхали з Алчевська ще у травні, коли тільки почалися ті заворушення, діти навіть в школу не доходили, але я розуміла, що треба їх звідти забирати, – каже Олена Кузьменко. – У нас в місті боїв особливих не було, його зразу зайняли ополченці і почався бардак. От у мене був магазин у торговому центрі – прийшли, сказали, всім забиратися… Я рада, що діти того всього не бачили, ми поїхали, коли ще не було вибухів, обстрілів».

Той неспокійний час сім’я думала перечекати на дачі в Бердянську, куди їздили кожного літа. Чекали, прийшов вересень, дітям треба у школу, та й на дачі не перезимуєш. А вертатися з дітьми в окуповане місто мама не збиралася.

«З дачі до найближчої школи треба було йти півтори години, транспорт ходить двічі на тиждень, – продовжує жінка. – Шукала квартиру в Бердянську, але там повно переселенців, ціни дуже високі. Тоді зідзвонилися з Алчевськом і дітям видали путівки у санаторій в Яремче. Так ми тут і опинилися».

Поки школярики були в санаторії, жінка шукала житло, знайшла двоповерхівку у Крихівцях, каже, ще й дуже дешево – дві тисячі на місяць.

«Почали облаштовуватися, зі старшою дочкою та найменшими, які ще не ходять в школу, поїхали на дачу за речами, – каже пані Олена. – Тут нам служби помогли з ліжками, ковдрами, подушками, бо в будинку було лиш кілька диванів та одна шафа. Якби були гроші, самі б щось купили, але як з Бердянська поїхала, не отримували виплат. То трохи в цьому плані важко, вони в школу ходять… от Сашкові треба ручку чорнильну купити, а поки нема за що… Але вже всі документи оформили, обіцяють, що на днях гроші будуть».

Життя їхньої сім’ї пані Олена усіма силами намагається направити у звичну колію. Усі школярики вже ходять в крихівецьку школу, старша Ксюша перевелася у франківське училище. Ці діти звикли, що їхній день заповнений гуртками і секціями, значить, і тут вони мають їх відвідувати.

«На гімнастику ходимо в школу олімпійського резерву, з хлопцями збираємось іти на бокс, знайшли адреси, то завтра ідемо записуватися, – перелічує жінка. – Вони всі ходили на вокал, вже, напевно, з нового року піде­мо. З художніми і музичними школами трохи проблема, бо півроку уже пропустили, то вже з наступного будемо записуватися».

Навіть домашніх улюбленців привезли з собою. У величезній клітці не змовкають зо два десятки папуг, а з-під ковдри раптово вилазить малюсінький пес.

«То Люся, – сміється жінка. – Не дивіться, що гавкає, то вона зі страху. Папуг тато привіз, коли машину з Бердянська переганяв, я вже половину в магазин віддала, у нас вдома цілий вольєр для них був. І зоокуток – з черепахами, рибами».

За домом їм відчутно болить, хоча не стільки за будинком, як за всім, що з ним пов’язано.

«В Алчевську лишилася старша дочка, вона вже одружена, чекає дитину, каже важко, страшно народжувати, – зітхає Олена Кузьменко. – Вчора дзвонили родичі, заходили в наш дім, кажуть, обікрали все, вікна побиті, були морози, то труби потріскали. З будинком батьків те саме – вже два рази грабували. Бардак повний і навіть нема куди поскаржитися».

Та найбільше шкодує за сімейними альбомами, при згадці про них на очі навертаються сльози. «Всі фотографії там, у нас ще камера така стара з касетами є, я більше за це переживала, ніж за техніку, – ділиться вона. – Там хрестини, виступи на концертах, випускні. Воно ж нікому не треба, але могли повикидати, а нам це дороге. Але родичі сказали, що все ціле, обіцяли переслати».

А спогадів таки чимало, адже, крім 10 дітей, які зараз тут, є ще троє, яких теж виховала ця жінка. Вони вже дорослі і кожен живе своїм життя. Історія здавалося б фантастична, але пані Олена розказує її так просто, що здається, так і має бути.

«Почалося це дуже давно, я ще була студенткою і так вийшло, що познайомилась у лікарні з хлопчиком, якому було чотири роки, Вова звати, – згадує вона. – Стала провідувати, прив’язалася. Він був із притулку і його мали відправити в інтернат. От завідуюча і каже – хочеш, бери під опіку. Батьки були в шоці, куди, ти ж така молода, із заробітку – лиш стипендія. Але я оформила опіку. І батьки змирилися».

Коли закінчила інститут, одразу стала займатися підприємництвом, вирішила – бере під опіку ще одну дитину, дівчинку Наталю. Потім їх обох всиновила.

«Вже у 2007-му, коли появилися прийомні сім’ї та була можливість брати дітей на виховання, я взяла ще трьох і ще одну дитину всиновила, – каже пані Олена. – Потім ще стали добавляти дітей. А у 2009 році народила двійнят. В 2011-му ми вже створили дитячий будинок на базі прийомної сім’ї».

Обережно питаємо про чоловіка.

«Я була одружена, але не склалося», – просто відповідає вона.

Так от історія. Зараз обживаються тут, ще чекають, поки з Бердянська приїдуть дідусь з бабусею.

«Вони хочуть тут квартиру знайти, бо люди вже старші, і жити з нами не витримують, – посміхається пані Олена. – Але в нас заведено, що кожен день після обіду приїжджають, тато уроками з дітьми займається, мама по господарству помагає, думаю так і буде. Нам тут подобається, хотілося б лишитися, місто гарне і гуртків для дітей багато. А з іншого боку – свого житла ми тут не маємо, а що буде в Алчевську, ніхто не знає».

Підсумуйте за допомогою ШІ

Текст, який ви щойно прочитали — це результат довіри наших читачів. Кожен донат допомагає «Репортеру» писати про те, чим живуть Івано-Франківськ та область.
Інвестуйте в правду!

СХОЖІ НОВИНИ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

Хода Бороди Святого Миколая _25
Роксолана
Шевченківська премія
ОСТАННІ НОВИНИ
906472202_1786672249209897_7810861799964947332_n
Невеликий дощ, туман і до 8° тепла прогнозують на Івано-Франківщині 16 листопада
872611715_1135508605693959_3060586771826755012_n
Тис ягідний із Прикарпаття претендує на звання «Європейське дерево року»
Хода Бороди Святого Миколая _25
Центром Франківська пройшла хода «Бороди Святого Миколая» (ФОТО)
суд
Мешканець Косівщини заборгував дітям майже 100 тисяч гривень і отримав громадські роботи
911723501_1854945695762514_2645300058657232862_n
СБУ затримала франківця, який на замовлення РФ вчинив підпал авто в Івано-Франківську
фільм
«Дива дійсно трапляються»: у Франківську презентували фільм про святого Миколая
photo_2026-11-15_11-56-58
У Франківську поліцейські вилучили гранату, яка лежала в банці на лавці
910988384_2293044761540826_2943008525830577779_n
На Прикарпатті за добу сталося дев'ять пожеж, травмувалася літня жінка
906530691_1438431521779540_7389327797781772083_n
На Прикарпатті рятувальники другу добу шукають туриста, який заблукав біля озера Несамовите
зведення генштабу
За минулу добу на фронті відбулося 171 бойове зіткнення, ЗСУ ліквідували 2230 окупантів
свічка
Прикарпаття втратило Назарія Барана та Віктора Старчеуса
заморозки
Мороз уночі та до 9° тепла вдень: якою буде погода на Прикарпатті 15 листопада
Прокрутка до верху