Юрій Андрухович: про Львів, Антонича та історичну несправедливість

Facebook
Telegram
X
WhatsApp

Пропонуємо свіжу публікацію франківського письменника Юрія Андруховича на порталі Збруч.

andruuu

Дочекайтеся цього рівно за тиждень – наступної п’ятниці. Сам я вже аж не можу дочекатися, тож прискорюю мить прем’єри бодай написанням цих рядків. Отже, я пишу їх тут і тепер, і вважайте, що це на правах реклами.

Якщо 19 лютого ви у Львові і випадково маєте вільний вечір, то на 20-ту годину приходьте до Театру ім. Заньковецької.

Дійство, яке там відбудеться, ми з друзями готували майже два роки – ще з весни 2014-го. Назва цього дійства «Антонич удома». Але в жодному разі не «Антон і Чудома», як записала рік тому з чийогось голосу певна нерозбірлива журналістка. Ніякої Чудоми й ніякого Антона не буде – буде Антонич, Богдан-Ігор, великий поет і великий львів’янин.

На цьому перетині великого з великим виникають підстави стверджувати: Богдан-Ігор Антонич є, мабуть, найбільшим львівським поетом минулого сторіччя. Слово «мабуть» у попередньому реченні я вживаю не волею власних сумнівів (їх немає в мене), а задля позірної об’єктивності. Проте навіщо вона? Будьмо суб’єктивні – Антонич, юний та геніальний, найбільший поет Львова у ХХ сторіччі.

Але Львів, міжвоєнний та сюрреалістичний, себто Антоничеве Місто, не є його єдиним домом. Антонич прожив у ньому навіть не половину свого катастрофічно короткого життя.

Першим же домом Антонича є його мала батьківщина – Лемківщина, село Новиця Горлицького повіту, нині Малопольського воєвідства РесПубліки Польської. Там наш проект і розпочався.

Добре, що Уляна і Марк їздили до Новиці на фестиваль (переважно театральний) «InNowica». Добре, що в цій назві фестивалю відлунює не тільки лемківська назва села, але й латинське слово «іновація». Фестиваль у Новиці відкритий для всякого сценічного Novum, іноді ризиковано-карколомного. Добре, що Уляна і Марк зустріли в Новиці Рися і Барта. І саме там заграли з ними вперше.

(Примітка: Уляну й Марка ви, звичайно, знаєте. Рисьо і Барт натомість – польські мультиінструменталісти виняткового класу; справжні мандрівні музики й чарівники звуків, що тут і там виринають на незалежних off-ових сценах Європи та околиць).

Трохи про історичну несправедливість. Вона в тому, що станом на 2013 рік фестиваль «InNowica» відбувся вшосте, але Антонича на ньому не було ще жодного разу. Подумати тільки: точка відліку його земного існування. Перший дім, з якого все почалося – і Всесвіт, і зокрема й сам поет. Але жодної його присутності, жодного натяку на нього в цьому вирі сценічних та звукових новацій. І так шість разів поспіль!

У цьому місці настає черга Матеуша, фестивального директора. Це він урешті сказав: «Як далі без Антонича? Хто він, який? Робіть його, покажіть його тут. Прийдіть до нього додому». Завдяки Матеушові ми вп’ятьох і з’їхалися в Новиці у квітні 2014 року: кілька днів перед Великоднем і кілька по, кілька фантастичних днів, переповнених весною, взаємними звиканнями, приживаннями і притисканнями, але попри них – доброю роботою, себто музикою.

Вона пішла, Антоничеві рядки лягали незле, його шорсткуватий звукопис натомість чинив перешкоди, але на те ми й любимо свою мову. Символічним доповненням до тих днів (і ночей) став невідь-чий старезний черевик без пари, що вилежувався на березі струмка під дерев’яною кладкою. Як сказала Уляна, «Антонич підкинув».

Уляна в цьому проекті заслуговує на значно більше, ніж я зараз про неї скажу. Вона тут і сценаристка, й режисерка, й виконавиця, і головна художниця, й дизайнерка, але в той же час і директорка, й менеджерка, і ледь не фінансистка. Господи, як добре користуватись українською мовою, де всі ці слова мають жіночий рід! За браком місця скажу зовсім коротко: без Уляни «Антонича вдома» не було б. Ми вчотирьох, як і наші куби-віджеї, – це її допоміжні сили, її (чого вже там?) інструменти. Тепер лише справа кожного з нас не фальшувати, і все буде добре. Це звучить просто, але в дійсності все складно. Діапазон звукових та мелодичних шукань і знахідок максимально широкий – від традиційного лемківського фольку через імпро та нью-ейдж до построкової психоделії.

Одного разу це вдалося. Прапрем’єру ми зіграли в тій-таки Новиці на сьомому «InNowica», через два місяці після першого й останнього, квітнево-великоднього сейшну. Антонич повернувся додому в найкоротшу на світі ніч на 22 червня 2014 року.

Але Львів, як ми знаємо, також його дім. Другий дім поета, його Місто. І до Львова він теж мусить повертатись. І він повернеться до нього рівно за тиждень, 19 лютого.

А третій дім поета – той, що «мабуть, не тут, мабуть, аж за зорею». Тобто десь у відкритому Космосі. Тобто грати треба так, щоб він нас і там почув.

Підсумуйте за допомогою ШІ

Текст, який ви щойно прочитали — це результат довіри наших читачів. Кожен донат допомагає «Репортеру» писати про те, чим живуть Івано-Франківськ та область.
Інвестуйте в правду!

СХОЖІ НОВИНИ

Якщо шукаєте дієвої реклами, звертайтеся на reklama@report.if.ua. Умови й деталі завжди є – тут.

Боднарів_3
памятні дошки_7
anushkevychus2
ОСТАННІ НОВИНИ
воїни
Прикарпаття втратило 2 захисників: Василя Шевчука та Тараса Гнатюка
тернопіль
На Тернопільщині отримав підозру весь склад ВЛК за майже 1000 неправдивих висновків
військовий
На Львівщині стався вибух біля РТЦК та СП, поранений військовий
розмалювали машину
У Франківську пошкодили автомобіль місцевого активіста
гроші
У Косові вимагають стягнути у підприємця майже 50 тисяч гривень боргу за оренду комунального майна
травмований
На Прикарпатті рятувальники допомогли чоловіку, який травмувався
допомога
Майже 200 тисяч євро допомоги отримали медичні заклади Прикарпаття від чеських партнерів
пограбування
Поблизу Львова прикарпатець пограбував перехожого
рятувальник року
Президент нагородив прикарпатців за порятунок чотирьох дітей, які провалилися під кригу в Коломиї
7 клас
Вісім правил правопису з програми сьомого класу, які плутають усі
ріг тура
На Прикарпатті під час розкопок знайшли ріг древнього тура
на щиті 4
В Україну повернули тіла 252 загиблих українців, зокрема військових
Прокрутка до верху