Люди

Юрій Андрухович: про Львів, Антонича та історичну несправедливість

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Пропонуємо свіжу публікацію франківського письменника Юрія Андруховича на порталі Збруч.

andruuu

Дочекайтеся цього рівно за тиждень – наступної п’ятниці. Сам я вже аж не можу дочекатися, тож прискорюю мить прем’єри бодай написанням цих рядків. Отже, я пишу їх тут і тепер, і вважайте, що це на правах реклами.

Якщо 19 лютого ви у Львові і випадково маєте вільний вечір, то на 20-ту годину приходьте до Театру ім. Заньковецької.

Дійство, яке там відбудеться, ми з друзями готували майже два роки – ще з весни 2014-го. Назва цього дійства «Антонич удома». Але в жодному разі не «Антон і Чудома», як записала рік тому з чийогось голосу певна нерозбірлива журналістка. Ніякої Чудоми й ніякого Антона не буде – буде Антонич, Богдан-Ігор, великий поет і великий львів’янин.

На цьому перетині великого з великим виникають підстави стверджувати: Богдан-Ігор Антонич є, мабуть, найбільшим львівським поетом минулого сторіччя. Слово «мабуть» у попередньому реченні я вживаю не волею власних сумнівів (їх немає в мене), а задля позірної об’єктивності. Проте навіщо вона? Будьмо суб’єктивні – Антонич, юний та геніальний, найбільший поет Львова у ХХ сторіччі.

Але Львів, міжвоєнний та сюрреалістичний, себто Антоничеве Місто, не є його єдиним домом. Антонич прожив у ньому навіть не половину свого катастрофічно короткого життя.

Першим же домом Антонича є його мала батьківщина – Лемківщина, село Новиця Горлицького повіту, нині Малопольського воєвідства РесПубліки Польської. Там наш проект і розпочався.

Добре, що Уляна і Марк їздили до Новиці на фестиваль (переважно театральний) «InNowica». Добре, що в цій назві фестивалю відлунює не тільки лемківська назва села, але й латинське слово «іновація». Фестиваль у Новиці відкритий для всякого сценічного Novum, іноді ризиковано-карколомного. Добре, що Уляна і Марк зустріли в Новиці Рися і Барта. І саме там заграли з ними вперше.

(Примітка: Уляну й Марка ви, звичайно, знаєте. Рисьо і Барт натомість – польські мультиінструменталісти виняткового класу; справжні мандрівні музики й чарівники звуків, що тут і там виринають на незалежних off-ових сценах Європи та околиць).

Трохи про історичну несправедливість. Вона в тому, що станом на 2013 рік фестиваль «InNowica» відбувся вшосте, але Антонича на ньому не було ще жодного разу. Подумати тільки: точка відліку його земного існування. Перший дім, з якого все почалося – і Всесвіт, і зокрема й сам поет. Але жодної його присутності, жодного натяку на нього в цьому вирі сценічних та звукових новацій. І так шість разів поспіль!

У цьому місці настає черга Матеуша, фестивального директора. Це він урешті сказав: «Як далі без Антонича? Хто він, який? Робіть його, покажіть його тут. Прийдіть до нього додому». Завдяки Матеушові ми вп’ятьох і з’їхалися в Новиці у квітні 2014 року: кілька днів перед Великоднем і кілька по, кілька фантастичних днів, переповнених весною, взаємними звиканнями, приживаннями і притисканнями, але попри них – доброю роботою, себто музикою.

Вона пішла, Антоничеві рядки лягали незле, його шорсткуватий звукопис натомість чинив перешкоди, але на те ми й любимо свою мову. Символічним доповненням до тих днів (і ночей) став невідь-чий старезний черевик без пари, що вилежувався на березі струмка під дерев’яною кладкою. Як сказала Уляна, «Антонич підкинув».

Уляна в цьому проекті заслуговує на значно більше, ніж я зараз про неї скажу. Вона тут і сценаристка, й режисерка, й виконавиця, і головна художниця, й дизайнерка, але в той же час і директорка, й менеджерка, і ледь не фінансистка. Господи, як добре користуватись українською мовою, де всі ці слова мають жіночий рід! За браком місця скажу зовсім коротко: без Уляни «Антонича вдома» не було б. Ми вчотирьох, як і наші куби-віджеї, – це її допоміжні сили, її (чого вже там?) інструменти. Тепер лише справа кожного з нас не фальшувати, і все буде добре. Це звучить просто, але в дійсності все складно. Діапазон звукових та мелодичних шукань і знахідок максимально широкий – від традиційного лемківського фольку через імпро та нью-ейдж до построкової психоделії.

Одного разу це вдалося. Прапрем’єру ми зіграли в тій-таки Новиці на сьомому «InNowica», через два місяці після першого й останнього, квітнево-великоднього сейшну. Антонич повернувся додому в найкоротшу на світі ніч на 22 червня 2014 року.

Але Львів, як ми знаємо, також його дім. Другий дім поета, його Місто. І до Львова він теж мусить повертатись. І він повернеться до нього рівно за тиждень, 19 лютого.

А третій дім поета – той, що «мабуть, не тут, мабуть, аж за зорею». Тобто десь у відкритому Космосі. Тобто грати треба так, щоб він нас і там почув.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.