Як терапія ПТСР. Юлія «Тайра» Паєвська презентувала у Франківську збірку «Наживо»

29 травня, у Франківську, в Університеті Короля Данила Юлія «Тайра» Паєвська презентувала свою збірку поезій «Наживо».

«Тайра» з 2014 року брала участь як парамедикиня у Революції гідності та війні на сході України. 16 березня 2022 року під час облоги Маріуполя потрапила у російський полон, була звільнена через три місяці. Сьогодні Юлія Паєвська є військовослужбовицею бригади “Хартія”.

Ця збірка написана в якості терапії посттравматичного синдрому після полону, – поділилася вона. – Насправді, я пишу вірші все життя – ще з дитинства. Мені дуже подобався сам процес, віршування дуже класно вибудовує структуру мислення. Ми вчимося занотовувати свої думки дуже стисло і в ритмі. А після полону мій психологічний стан був, м’яко кажучи, не в кращому стані. І я раптом з’ясувала, що віршування мені допомагає відключитися і показати сама собі, що відбувається.

Каже, що завдяки цьому процесу досить швидко розібралася з відчуттями і поствідчуттями після полону, катувань. Це їй допомогло також на етапі реабілітації після деяких хірургічних втручань.

Я тоді написала кілька віршів. А наш побратим Сергій Жадан, у нього є така манера – він друзям розсилає свіжі вірші, які пише. І в якийсь з таки з моментів я у відповідь вислала свій вірш, потім ще. І одного дня він каже: «Ну окей, ти ж думаєш збірку видавати». Я просто зависла. Але Сергій сказав, що це поезія і що я мушу її видати.

Вона поділилася, що «напряглася, як військова, яка отримала завдання», сіла і написала вірші.

У віршах, які увійшли в цю збірку, – здебільшого переживання війни і полону, «трохи є про любов, трохи про життя, але здебільшого це те, що я пронесла через ці 11 років війни і полон».

На запитання – чи є тут вірші, написані в Маріуполі чи в полоні, вона відповіла, що в оточеному Маріуполі не писала.

Я там займалася сортуванням поранених, там не було часу зовсім. А от в полоні – там вільного часу було до фіга, коли тебе лишають в камері. Я писала вірші і псалми на стінах камери, це було строго заборонено. Але я все одно то робила. Я шкрябала на стінах. Я не пам’ятаю жодного з тих віршів. Але я написала нові.