Сопілкар франківського гурту “КораЛЛІ” Мишко Адамчак поєднує музику і війну.
Мишку Адамчаку 30 років. Майже усе своє свідоме життя він музикує у франківському гурті “КораЛЛІ”, а останні два з половиною роки волонтерить у медичному батальйоні “Госпіталієри” як парамедик-водій. Музика допомагає лікувати не лише тіло, а й душу.
“КораЛЛІ” на українській сцені вже більше десяти років. Починалось все із студентства, згодом стало справою життя.
“КораЛЛІ” – це абревіатура, яка має значення “Карпатські АЛЛІгатори”, – розповідає Мишко. – У 2006 році разом із друзями створили гурт. Довго шукали себе, згодом зупинились на назві, почали напрацьовувати матеріал, звучання, і так штовхаємо цю справу [усміхається]”.
“КораЛЛІ” часто гастролюють за кордоном. Минулоріч навіть виступали у Японії, куди потрапили через відбір у конкурсі “E-band Competition” з символічною піснею “Схиблені”.
“Схиблені” – це один з наших добрих забійників. Пісня розповідає про давнє українське свято Андрія, 13 грудня. У ніч на це свято хлопці збиткуються: можуть забарикадувати двері до хати, де живе дівчина, можуть воза на хату витягти, але за ці збиткування в цю ніч ніхто не буде покараний – така традиція”.
Мишко наспівує:
“Cидіти вдома забувай,
В зимі студеній
Дванадцять днів перемотай,
Тринадцятий не смій!”
Впізнати музику цього колективу можна із перших нот: запальні етнічно-рокові пісні звучать на багатьох українських радіостанціях, концертах та фестивалях.
Мишко каже, що в їхній музиці поєднані етно, фолк та панк. Замість слова гурт воліють вживати на своє позначення термін “рок-вар’яте”.
Хлопець зауважує, що завдяки введеним на радіо квотам їхні пісні стали брати в ефіри більш охоче. Упевнений: квоти дають мінімальний шанс бути почутим, адже радіостанції мають зобов’язання. Утім зі свого боку артист має багато працювати над матеріалом та його просуванням, аби його пісні хотіли брати на радіо чи телебачення.
“Кількість музики породжує якість. Це те, що зараз відбувається в Україні. На мою думку, творчість музикантів має бути впізнаваною, тоді в команди є шанс не загубитись. У нас, наприклад, є трембіта та сопілка, поряд з традиційними рок-інструментами”, – зауважує Мишко.
І хоча сам він має музичну освіту із класу скрипки, у гурті грає на фортепіано та сопілці, часто бере до рук гітару. Музикує, коли на це є час та змога.
“Бувало, що під час транспортування [поранених – ред.] співали всім екіпажем з пораненими воїнами. Це неабияк піднімає дух побратимам, які перебувають поруч, а мені – особливо”.
Медичної освіти у хлопця немає, але він пройшов вишколи та тренінги, а найголовніше – навчання на передовій:
“Коли війна почалась, задумався туди піти, але це було літо, розпланований сезон виступів та концертів, не було можливості все покинути, адже у мене за плечима команда музикантів”.
У “Госпітальєри” він потрапив за рекомендацією друзів-волонтерів: медичний батальйон саме розшукував парамедика-водія.
“За два дні від тої рекомендації я вже був на фронті, – усміхається, – Загалом у мене було приблизно вісім ротацій різної тривалості, востаннє я був в Авдіївці, от на початку червня повернувся”.
Бригада “Госпітальєрів” налічує медика, парамедика та водія. Команда евакуює пораненого з поля бою в реанімобіль, надає всю потрібну домедичну та першу медичну допомогу.
“Моє завдання максимально швидко та безпечно вивезти пораненого та екіпаж побратимів [реанімобіль – ред.] із червоної зони та потрапити у стабілізаційний пункт”.
“Госпітальєри” працюють на передовій, рятують тисячі життів в умовах гібридного перемир’я.
“На одній із перших ротацій ми вивозили хлопця, у якого було важке поранення. Аби надати допомогу, спочатку потрібно було розрізати одяг, але хлопець просив не робити цього, адже він був у вишиванці, яку вишила йому мати, – розповідає захоплено. – Вишиванку не розрізали, надали допомогу. Він вижив”.
Мишко й сам завжди бере з собою вишиванку в ротацію: вірить, що це допомагає, як і міцний лемківський дух. Не дарма у батальйоні позивний хлопця – “Лемко”
“Моя родина (дідусі–бабусі) була переселена з території Польщі під час операції “Вісла”. Колись вони жили у маленькому селі Тилява на півдні Польщі, там зберігся будинок мого прадіда. Дуже мальовниче місце, неодноразово там бував”.
Сам хлопець мешкає у рідному Франківську, проте більшість часу проводить у подорожах та переїздах.
До життя поза війною ставиться спокійно, вірить, що всі люди не можуть бути цілковито думками на війні. Проте Мишко вважає, що кожен повинен мати чітку позицію щодо своєї країни. Особливо ті, хто є обличчям її культури.
“Говорити, що музика – окремо від всього, що відбувається навколо нас у суспільстві, у державі, – неприпустимо, – каже хлопець. – І тим більше під цими гаслами виступати у ближнього сусіда, який є ворогом”.
Мишко знає життя по обидва боки війни. І намагається усюди встигати: співати в церковному хорі, музикувати, волонтерити, зніматись у патріотичних роликах, записувати казки дітям. Переконаний: що тут, у мирному житті, є дуже багато роботи з розвитку країни.
“Просто в один момент нічого не може завершитись, так само і війна. Та це не означає, що потрібно сідати і плакати. Важливо працювати – і працювати наполегливо – і результат буде, я в цьому впевнений”.
Христина Головко, спеціально для УП.Культура
Титульне фото на сторінці: Євгеній Сосновський
