У середу, 23 жовтня, у Франківську відбулася зустріч студентів, що вчаться за програмою офіцерів запасу, франківського медуніверситету та ветерана АТО, режисера вистави «Голоси» Євгена Степаненка.
Подія пройшла у форматі лекції, розповідає «Репортер».
«Як би ви не хотіли уникнути війни, вам все одно доведеться стикатися з травмованими, зокрема на війні, – звернувся до студентів Євген Степаненко. – Я тут, аби пояснити, як саме з нами потрібно працювати. Усі бояться нас, а потрібен просто правильний психологічний підхід».
Режисер розповів свою історію. Наполовину етнічний росіянин, переїхав до України в 2010 році. В Росії Євген працював на «Росія24», «Першому каналі», але через розбіжності в поглядах вирішив звільнитися.
«Для мене Україна тоді була просто країною де я живу. Але потім стався Майдан. Я на нього не вийшов, бо не розумів потреби. Але після перших сутичок я зрозумів одну штуку – з нами так не можна».
Війна для нього розпочалася в 2014 році. Каже, просто взяв камеру і поїхав на фронт. Там отримав поранення і дві контузії. Євген Степаненко також пережив полон.
«Коли я починав сміявся, бойовики подумали, що я зійшов з розуму. Але мені було просто страшно. Не тому, що мене вб’ють, а що на мене будуть сідати мухи, а я до жаху лоскоту боюся. Але добре, що нині живий».
Про виставу «Голоси» говорив зовсім трохи, більше про психологічний стан бійців після війни.
«То про що моя вистава голоси? – риторично запитує режисер. – Вона про те, аби зрозуміти ветеранів. Як вони думають і як живуть. Це про еволюцію свідомості людини на війні. Спроба зрозуміти хто ми і що ми там робимо».
За місяць режисер пообіцяв привезти свою виставу до Франківська знову.
«Я не бачу, яким чином ця війна закінчиться зараз. Я вас не лякаю, але навіть якщо настане мир, буде багато осколкових поранених, від мін, багато вогнестрілів, бо повернуться люди, які вміють стріляти… Психологи які працюють з ветеранами, вони вчаться на ходу. Ми «влетіли» в цю війну. І не завше теоретичні підходи спрацьовують», – додає Степаненко.
Каже, що поставив за мету, аби його друзів не боялися, вони не просто ходили вулицями з медалями, не спивалися, а були оперативним резервом. А ще Євген поділився планами на майбутнє. Каже, що хоче зняти кіно про Івано-Франківську «стометрівку».
