3 вересня виставами “Горе з розуму” та “Синій автомобіль” Київський академічний Молодий театр розпочав новий сезон. Цьогоріч 100 років від часу заснування Молодого театру Лесем Курбасем. Тому 39-й сезон проходитиме під гаслом “100 років Молодий!”. 9 вересня у Молодому театрі йтиме вистава “Маринований аристократ”, у якій грає актриса Ірма Вітовська. Вона розповіла Gazeta.ua про творчість, улюблені місця в Києві та про те, що робить, коли нікуди не хочеться виходити.
Вам більше подобається – грати у театрі чи в кіно?
Я не порівнюю ці речі, бо це два способи існування.
Три роки тому я відмовилася зніматися у російськомовних проектах. Війна підштовхнула до такого вибору. Тому мене немає не екрані. Україномовного телепродукту майже не знімають. А те, що знімається – для мене там нічого нема.
У кіно маю дві роботи: “Щоденники Симона Петлюри”, що має вийти 2018 року. Граю Ольгу, дружину Петлюри. І восени вийде стрічка “Брама” – граю бабу Прісю в екранізації п’єси.
У чому для вас магія кіно?
Ви потрапляєте в інший світ. Переживаєте інші емоції. Перебуваєте в іншому емоційному вимірі.
Яке кіно нам зараз потрібне?
Різне. Аби воно було від душі і зроблене на тому, коли професійна команда має велику ідею і горіння. Якщо вони заряджені, кіно вистрелить.
Як знайти цих людей?
Професійність зростає. Цього року відзняли чимало фільмів. З’являються молоді режисери. Якщо не буде тиску, контрреволюції в країні, наступу на українське, то наше кіно виросте до великої індустрії. Я про що – держава має підтримувати освітні, патріотичні проекти. І розвивати інші жанри теж.
Як події найбільше вплинули на культурне життя?
З війною виникла необхідність в українському продукті. Але чому таке усвідомлення не прийшло раніше? Могло б не бути такої кількості людей, що поділяють інші цінності. Ми могли б їх згуртувати. Зняли би фільм про козацький кіш Симона Петлюри, де переважно були хлопці з Донбасу і Слобожанщини. Вони мали би свою сторінку про боротьбу за незалежність. Зняли би фільм про тих, хто перший дав опір Червоній армії.
Яку роль ви ніколи не зіграли би?
Двічі я грала розвідницю. А так завжди якась стерва, жінка легкої поведінки. Дура-дурочка така. Я щаслива, що екранізували “Бабу Прісю”. Я нарешті можу прозвучати духовно.
Які останні події не дають вам спокою?
Війна, вона весь час. Ми звикли.
Чергове розчарування, що досі крадуть. Досі люди хочуть втекти звідси. Досі немає віри у країну і в тих, хто її очолює. Систему ніхто не хоче змінювати глобально. А так по-трошки ковиряє. Хоч треба хірургічне втручання.
А що помічали позитивного?
Ми рухаємося. Живемо. Навчаємося швидко як нація. Є бажання. Головне – не загубити молодь, яка визріла. Якщо країна витримає 10 років – ми прорвалися.
Як плануєте свій час?
Ніяк. Сьогодні вихідний – проведу, як хочеться. Коли є репетиція – маю сталі години роботи. Люблю воду, ковзани, гірські лижі. Іноді можу активно полежати біля телевізора, коли дощ. Нікуди не хочеться виходити. А ще я можу їсти горішки. Каву з морозивом. Лежати і балдіти від простих речей. Часто ходжу в кінотеатр.
