Ветеран Іван Семенович нині працює машиністом крана на Бурштинській ТЕС. До повномасштабного вторгнення він був енергетиком, а після фронту знову повернувся до своєї професії.
Свій останній бій Іван згадує як найважчий у житті. Тоді від кулі снайпера загинув його побратим, а сам він залишився пораненим і сам на сам із ворогом. Чоловік відповзав посадкою близько пів кілометра до найближчого бліндажа, коли російські військові переслідували його та закидали гранатами. Історію Івана Семеновича розповіли на сторінці ДТЕК Бурштинська ТЕС.
Я почав кричати: “Давайте, хлопці, мінометкою накривайте, не шкодуйте!” Так, ніби поруч був цілий підрозділ ЗСУ. Блефував… І врешті почув у відповідь, як вони між собою говорили: “Да там хохлов много…” Після цього вони почали відступати. Так я просто обдурив смерть, – говорить Іван Семенович.
Після цього пораненого бійця побратими несли п’ять кілометрів до евакуації. Далі був складний шлях лікування: Краматорськ, Дніпро, Вінниця, Львів і зрештою Івано-Франківськ. Загалом Іван переніс 26 операцій на ногах і тривалу реабілітацію.
Після фронту — якась дивна тиша. У ній ніби нічого не відбувається, але всередині все ще гримить. У цій тиші я досі чую війну. Але є інша тиша. Та, що на роботі. Коли поруч хлопці. Коли кожен зайнятий своєю справою. У цій тиші вирує життя, за яке я воював там, у посадках, — каже енергетик.
Читайте також: Дуже довгий день. Франківець Максим Гриник чудом вижив у свій перший бойовий вихід
Сьогодні Іван знову на своєму посту, але тепер — енергетичному. Він працює машиністом крана на теплоелектростанції.
І для мене це не просто робота. Енергетика — це теж боротьба. Тут немає окопів, але є відповідальність. За світло. За тепло. За те, щоб країна жила далі, навіть коли її намагаються зламати, – наголошує ветеран.
Найважче, зізнається наш колега, було звикнути, що не треба постійно чекати небезпеки. А найбільше, каже, допомогли люди — ті, хто не ставив зайвих питань, але завжди був поряд.
