Карантин не лише спонукав усіх опанувати Zoom для роботи, а й допоміг багатьом знайти нове хобі. Крім того, за час локдауну з’явилися нові вирази й терміни, як-от sew bro – спільнота чоловіків, що захоплюються шиттям.
«Повага» з’ясовувала, що це за спільнота й чи є її представники в Україні, інформує Репортер.
Як чоловіки захопилися шиттям
Після початку карантину у США кількість пошукових запитів «швейні машини» у Google зросла в чотири рази, а роздрібний продавець Джон Льюїс повідомив, що продажі цього устаткування за квітень 2020 року зросли на 127%.
Віце-президент із маркетингу корпорації Tacony Джефф Фуллер пояснює: «Швейний запал справді спалахнув у квітні, майже відразу після того, як Центр із контролю й профілактики захворювань у США заявив, що всі мають носити маски для обличчя. Була п’ятниця, коли оголосили нові рекомендації. До понеділка ми помітили найбільший сплеск попиту на швейні машини, який коли-небудь бачили».
Але створювати одяг власноруч почали не лише жінки. Карантинні історії у ЗМІ свідчать, що чоловіки в усьому світі все більше вільного часу проводять за шиттям, ламаючи гендерні стереотипи.
За даними британського швейного центру Merchant&Mills, значно більше чоловіків, ніж раніше, залучені до шиття.
Із чого пошити піджак? Ковдра і штори — саме те, що потрібно!
23-річний американець Джонатан Сіманджунтак з міста Аврора (штат Колорадо) — один із sew bro. На карантині він почав шукати собі нове хобі.
– Чесно кажучи, той факт, що я не можу дозволити собі Gucci та APC, був дуже з цим пов’язаний, – розповів чоловік журналістам.
Перш ніж місцева влада встигла зачинити всі крамниці, Джонатан Сіманджунтак устиг придбати тканини, пошкоджений одяг та всіляке ганчір’я, яке могло знадобитися. Уже через три місяці після безлічі спроб і помилок, а також переглядів відео на YouTube, він завантажив свій перший великий проєкт до спільноти Reddit (інтернет-ресурсу з великою кількістю форумів за інтересами – авт.) робочий піджак за мотивами Dickies, виготовлений із ковдри та кількох квітчастих штор. Одяг Джонатана одразу опинився на вершині субреддіту, де раніше переважали сукні.
За інформацією Guardian, у Британії зараз усі види ремесла переживають епоху відродження. Майстри об’єдналися у спільний рух – крафтивізм. Тож шиття з ремесла перетворилося на свого роду політику. До прикладу, представникам цієї спільноти вдалося переконати Marks&Spencer платити працівникам прожитковий мінімум, виготовивши кожному члену правління компанії персоналізовані хустки з ручною вишивкою й закликаючи збільшити зарплатню. Також «крафтивісти» брали участь у протестах проти Дональда Трампа.
«Коли я кажу людям, вони можуть сміятися, бо думають, що це жарт, або дуже дивуються тому, що хлопець шиє», – розповів британському виданню The Guardian 22-річний Табо Сабао, який демонструє вражаючу колекцію саморобних топів та пальт в Instagram.
До речі, серед любителів шити – і американський актор Джордж Клуні. Він власноруч виготовляє взуття.
Чи є sew bro в Україні?
Україна в цьому сенсі не виняток. У нас теж є чоловіки, яким до вподоби шити. Наприклад, журналіст із Івано-Франківська Андрій Волик вважає вишивання антистресом.
Цього ремесла чоловіка ще в школі навчила сусідка – бабуся його подружки. Андрій побачив жінку за рукоділлям, і йому захотілося спробувати.
Відколи вишиває, створив близько ста робіт. Найбільші серед них – ікона, гаптована бісером, та великодній рушник, шитий нитками.
– У мене насправді багато знайомих чоловіків, які вишивають. Я знаю одного хлопця зі Львова, який сам програміст, але у вільний час розробляє схеми й вишиває хрестиком. І це не стандартні рушники чи доріжки, а сучасні картини. Він переосмислює українські орнаменти, створює модерні роботи. Йому до вподоби ця техніка, він неодноразово брав участь у виставках. Для нього це – чисте мистецтво, а для мене – народний промисел, – розповідає Андрій Волик.
Майстер каже, що не стикався з упередженнями щодо свого захоплення, а сам натрапляв на безліч чоловічих вишитих робіт в Інтернеті. На його думку, умовний поділ праці на «чоловічу» та «жіночу» поволі стирається.
Минулого року впродовж двох місяців Андрій Волик відвідував курси шиття. За час навчання та після нього пошив двоє штанів. Каже, що вже отримує замовлення від знайомих, та на все бракує часу. Чоловік поки що не хоче ставати професійним кравцем, але й закидати своє хобі не планує.
Чому шиття так довго вважали жіночою справою?
Раніше робота швачки коштувала дешево. Газета New York Herald писала: «Жодна інша робітниця не отримує меншої зарплатні й не зазнає більших поневірянь». Шиття вимагало багато часу – виготовлення однієї сорочки тривало близько 14 годин.
І потерпали від цієї роботи не лише швачки, адже жінкам доводилося шити вдома теж.
Винахід швейної машини в XIX столітті значно спростив життя.
Швейні машини з ножним приводом дозволили переповненим, погано вентильованим цехам, укомплектованим майже повністю жінками, масово виробляти одяг.
Але все одно довго власниками швацьких фабрик залишалися чоловіки, які не дозволяли жінкам вступати до профспілок.
Протягом кількох місяців на рік британські швачки працювали по 20 годин за копійки.
Ця проблема нікуди не зникла, а перейшла у спадок біднішим країнам, але вже не з таким гендерним розривом.
Сучасні реалії свідчать, що шиття поступово стає гендерно нейтральним заняттям. Багато чоловіків не соромляться шити й обирають такий вид рукоділля собі за хобі.
Можливо, зрушення в цьому напрямку відбувалися б значно швидше, якби розпочали з освітнього процесу: не ділили класи за гендерним принципом на трудовому навчанні, де дівчаткам пропонують шиття, а хлопчикам – столярну справу.
