Їхня думка не цікавить політиків, вони не в змозі вплинути на перебіг подій в країні. Однак найщиріші відповіді на запитання про Україну дадуть саме вони. Це діти.
Івано-Франківськ. Дитячий садок № 23 «Дударик». Діти на прогулянці, кожен зайнятий своєю справою. Малечу трохи бентежить, що дорослі переривають їхні ігри запитанням «А хто знає, що таке Україна?». Довго не роздумуючи, діти починають вигукувати кожен свою версію: «Україна – це прапорці!», «Це там, де ми живемо», «Україна – це наша слава!», «Це наша мама». Трохи старші кажуть: «Україна – це наша Європа». Хтось переповідає почуте, хтось аналізує побачене, однак у кожній маленькій голові є свій образ Батьківщини.
Хлопчик зі сходу
Діти добре знають, що зараз відбувається у східних регіонах. Зачувши про Донбас, Ромчик, хлопець із дуже серйозним виразом обличчя, каже: «Війна там робиться». І тут же всі діти, як один, бажають тамтешнім одноліткам «добра, щастя та миру».
Поміж них є один хлопчик, який приїхав зі сходу. Смуглявий, з великими карими очима Владик свої шість років святкуватиме вже серед нових друзів. Спільну мову діти знайшли швидко, незважаючи на те, що Влад розмовляє російською. Про Україну говорить охоче: «Это хорошая страна, любимая, все люди хорошие», жваво переповідає новини. На запитання, чи хоче він повернутися в Донецьк, відповідає: «Нет, потому что там военные, страшно, в магазин боюсь идти».
Хоча насправді побачити тих «военных» на власні очі Владу, на щастя, не довелося – родина виїхала з Донецька, коли в місті ще було більш-менш спокійно. Чого не скажеш про дітей, які нині перебувають в епіцентрі подій. Однак, більшість батьків намагаються «відгородити» своїх малюків від жахливих реалій сьогодення. Не акцентують на цьому увагу, стежать, аби, не дай Бог, дитя не почуло чи не побачило щось «зайвого». Це можна зрозуміти, адже кожна мама боїться травмувати психіку дитини.
Аби не панікували
Якщо, приміром, у Донецьку чи Луганську батькам якось ще вдається влаштувати спокійне життя своїм чадам, то у Слов’янську діти засинають і прокидаються під постріли та вибухи. Місцеві мешканці здебільшого не бажають відкрито, на всю країну, говорити про події у місті, не хочуть, аби були озвучені їхні імена, а тим більше імена дітей.
У Світлани (ми з нею спілкувалися телефоном, ім’я жінки змінено) троє племінників, старшим шість і вісім років, на вулицю майже не виходять, «бо війна». Молодшому скоро буде два роки – коли почув перші вибухи, дитину неможливо було заспокоїти. Зараз уже звик. Чує постріл, каже «бах» і вже не плаче.
Для дітей Слов’янська щоденні спуски у підвал стали грою в хованки, а вибухи салютом. «Головне, щоб батьки не панікували, аби дітям не передавався їхній страх», – впевнено каже Світлана.
Дитяча карта України
Зараз вже не є дивним, що майже кожна дитина знає, хто такий Янукович, тітушки, Майдан. Розглядаючи карту України, вони вже, не вагаючись, показують, де Крим, «який забрала Росія». І щиро дивуються, навіщо вона це зробила.
У гості до малого мешканця Донецька, а нині франківця Владика часто заходить його новий сусід – Юліан. Він школяр, закінчив перший клас. Хлопці полюбляють розглядати дитячу карту України. Влад показує, де його Донецьк, а Юліан розповідає про Київ: «Це дуже стародавнє місто, дуже гарне. І взагалі, Україна – це найкраща земля, вона завжди була гарна, тут ніхто нікого не бив, доки не приїхала армія тітушок». Хто такі тітушки добре знає Влад, бо ще раніше в Донецьку він бачив «дядьок» із закритими обличчями.
Дітей турбують і серйозні, не дитячі проблеми. Юліан уже переймається холодами: «Взимку ми не зможемо нормально жити, буде холодно, тому що Росія хоче забрати балон з газом». Згадує й про нового президента: «Тепер буде правити Петро Порошенко, він найкращий, і всі люди чесні стануть».
Як кажуть, «вустами дитини говорить істина». Сьогодні особливо хочеться в це вірити. Діти знають, якою має бути Україна. Дорослі мають її такою зробити.
Comments are closed.