Спецрубрика «Вподобано!» – перевірено на цікавість.
Вони молоді й талановиті. Їх впізнають на вулицях. Вони захоплюють, надихають своїми досягненнями, на них рівняються. І всі вони живуть в Івано-Франківську. Відомі такі ж, як усі. Багато працюють, і, звісно, відпочивають. У розпал літа вони розповіли «Репортеру» про свої пригоди й подорожі у спецпроекті «Простір непрОстих».
Назар Павлів
український богатир (стронґмен), багаторазовий рекордсмен України, чемпіон України зі штовхання ядра серед юніорів, заступник начальника управління молоді і спорту Івано-Франківської ОДА. Його силові досягнення з перетягування різноманітних великотоннажних транспортних засобів занесені до Книги рекордів України.
«Відпочинок для мене, чи то він суботній, чи недільний, чи літній відпускний, то відпочинок з сім’єю – дружиною і малюком. Останні роки, поки синочок ще маленький, стараємось далеко не їздити. Відпочиваємо на нашій Бистриці, та й малюк любить у воді хлюпатись. Хоча дивно, як з кожним літом Бистриця міліє. Переживаю, щоб взагалі за пару років не висохла.
Я як спортсмен часто буваю у різних містах, країнах. І де б я не був, завжди наголошую, що я з України, з Прикарпаття, з Івано-Франківщини. І всіх переконую, що моя область є найкращою в Україні. Бо саме в моїй Івано-Франківській області знаходиться найвища точка України – гора Говерла, саме у мене на Івано-Франківщині є місто Галич, яке колись було столицею могутнього Галицько-Волинського князівства, що саме з Івано-Франківщини родом такі визначні люди та історичні постаті як Олекса Довбуш, Роксолана і Степан Бандера.
І ще в нас гарні гори. Деколи там буваю влітку, а взимку навіть катався на лижах — але то рідко, бо боюсь травм. Катаюся для власного задоволення. У мене взагалі з дитинства дві пристрасті – ліси й риболовля. Коли був маленьким, то мав два села на Львівщині. Татове – біля Стрия, там лісів багато. Тому, коли відпочивав там на канікулах, ми ходили в ліс. А коли бував у маминому селі — біля Ходорова — то там багато озер — ходив на рибу. Багато тараньки тоді сушив.
Чотири чи п’ять разів був на Говерлі. У мене навіть є таке цікаве досягнення. Я колись займався штовханням ядра. Тай був такий період, що цей вид спорту трохи занепадав – хотів привернути до нього увагу. І з хлопцями вирішили позмагатися на найвищій точці України. Але з усіх хлопців, а було нас там четверо, дійшов на гору я один. Інші не витримали – всі з півдороги вернулися. Викарабкався я сам – виніс туди наш снаряд – ядро, а важить воно 7 кг. Вийшов на Говерлу і, за всіма правилами, постарався якнайдалі його штовхнути. На змаганнях ми то робимо зі скачка. А на Говерлі багато камінців і вибоїн. Зробити повноцінний скачок я не зміг — штовхав з місця. Штовхнув на 15м 80см.
Цього року у відпустку з роботи не пускають. Але коли відпустять, то хочу дружині показати Миколаїв, місто біля Львова. Там колись було велике гарне озеро. Був там іще малим, з батьками. І так там було гарно, аж мені запам’яталося! Тож я б хотів цього літа повезти туди сім’ю. Поки що плани скромні, за кордон не летимо. Чекаємо, щоб наш малюк трошки підріс, й тоді вже зможемо їхати далі — за межі України».
Галина Баранкевич
акторка, співачка, заслужена артистка України
«У нас, акторів, субота, неділя – офіційно робочі дні. Коли всі люди відпочивають, ми працюємо для їхнього відпочинку – граємо вистави, співаємо на концертах. Тому вікендів у мене нема, а щоб щось спланувати, – потрібно знати за два місяці. Єдиний вихідний – понеділок, але тоді встигаю займатися лише домашніми справами. Якщо є вільна хвилинка, займаюся спортом – фітнес, пілатес – переглядаю фільми та вишиваю. Зараз «підсіла» на ангеликів і діток. Для найдорожчих людей вишиваю на подарунок.
З таким графіком відпочинок для мене лише влітку. Оскільки робота досить рухлива, постійно з людьми, на публіці, у спілкуванні, то хочеться пасивного відпочинку: побути на самоті, відновити сили. Як правило – це природа, море, морське повітря.
Люблю цей час проводити з новими людьми інших професій. Коли спілкуєшся з ними – наче читаєш нову книгу, черпаєш щось для себе. Нам це важливо, бо граємо на сцені різних людей. Чим більше оточуєш себе різноплановими особистостями, тим легше відтворювати характери, темпераменти, світогляди персонажів на сцені.
Вдома ніколи так не відновиш сили, як біля моря. Для мене повний релакс – це запах моря, тепло, сонце. Це прогріває тіло, душу, чистить думки. Коли волосся після моря світліє, я завжди кажу, що це не волосся висвітлюється, а думки.
На морі для мене особлива романтика. Воно не лише очищує, а й надихає на нові цілі. От дивишся в даль, а вона така безмежна-безмежна, і здається, кінця-краю нема морю. Ця безмежність дає нові думки і цілі, з якими потім легко працювати заради ближнього. Вода очищує, забирає стрес, негативні емоції. Я вже у свідомому віці зрозуміла, що море для мене — благодать, річка такого ефекту не дає. Найбільше мені подобається момент, коли тільки приближаєшся до моря – обожнюю цей запах. Це для мене такий хвилюючий момент, як новорічні подарунки в дитинстві. Цього року ще не відпочивала, тому, напевно, у мене ще такий запал.
На морі завжди використовую усі водні розваги. Найбільше враження було від дельфінарію в Одесі. Спочатку – дуже страшно, а дельфінчик здається акулою. А потім, коли тримаєшся за його поплавці, наче вітаєшся з людиною. Він, як приємний друг, після спілкування з яким відчуваєш приплив дитячого позитиву.
Була в курортних країнах, у Польщі, Німеччині, була за океаном – Канада, США. Чесно кажучи, бачила багато позитиву, і боліло, чому того немає в нас.
Двічі була в Ізраїлі. Країна приваблює своєю духовністю. Це важливо для кожного християнина – побувати на Святій землі, побачити, де все починалося, де творилися чудеса, де ступала нога Ісуса Христа. Я взагалі вважаю, що за життя треба якомога більше побачити…
Зрозуміла одне – треба починати з себе, давати людям приклад. Зрозуміла, що я патріот своєї країни, люблю свою Україну. Хочу робити її кращою».
Микола Мугаль
Засновник першої в Івано-Франківську «Школи кулінарної майстерності», телеведучий, шеф-кухар ресторану «Франко»
«Для мене відпочинок — тільки активний, щоб кудись приїхати і вже там хотілося рухатися. В жодному разі не подобається відлежуватися «тюленем» на дивані. Для мене це не відпочинок. Навіть коли просто вихідний, то мушу поїхати кудись, подивитись на щось. У свої 23 об’їздив усю Україну, Крим, але зараз шкодую, що у Луганську не встиг ще побувати.
Я не можу сидіти на місці. Якби була можливість міняти житло щомісяця — я б це робив. Мені завжди кажуть, що маю шило. Люблю подорожувати, пробувати себе у чомусь новому. Моя остання спроба — на телебаченні. Спочатку було смішно: хотів бігати з транспарантом і кричати: «Не дивіться на мене!». У записі камери видно чудернацькі рухи, про голос уже мовчу. Мало пройти трохи часу, поки змирився з собою на екрані.
То у всьому винен «Пласт» — саме його «звинувачую» в непосидючості на всі 100%. Починалося все з того, що хотів піти в гори. От брат мене підбурив піти з ним у «Пласт». Саме тоді, в 10 років, я відчув, як то — ходити в гори в екстремальних умовах, в наметі спати. Вперше пішов, то тільки й нив: то коли та гора вже почнеться, то коли вона вже закінчиться… Ідеш — і жарко тобі, і душно, і води нема. Та коли піднімаєш змучені очі, бачиш ту красу, то розумієш, що це вартувало тих зусиль. Дивишся з висоти і закохуєшся у краєвиди. То класна можливість відпочити від усіх думок, подихати свіжим повітрям.
Зараз в гори ходжу рідко. Іноді, коли маю час, то займаюся вихователем у «Пласті». Воджу дітей у походи. Коли маєш 10-15 «лоботрясів», йдеш з ними у похід, показуєш і вчиш того, що вмієш сам, — це теж пізнавально. Сходив так усі наші гори по кілька разів. Із закритими очима не дійду, бо зашпортаюсь, але стежки знаю добре.
У «Пласті» військова дисципліна, яка потім дала мені багато чого. Це і дотримуватись чіткого графіку, і витривалість. Він привів мене до двох найбільших захоплень у житті — організації концертів і кулінарії. От якби ще можна було спати і за це гроші платили — взагалі був би найщасливішою людиною.
А ще «Пласт» дав можливість перепробувати себе у різних захопленнях. Це і дайвінг, і скелелазіння, і далекі піші походи, і велосипедний спорт — спуск з Говерли на ровері. Зупинився на парапланах. На ньому без двигуна можна пролетіти до 400 км. Тобто розбігаєшся з горба, ловиш повітряні потоки і летиш собі під хмарою. Навіть до Молдови можна долетіти. Тільки треба обережно керувати, щоб за дерево не зачепитися і не застрягти, бо знімати будуть довго.
Найкраще літати на світанку, або ввечері. Коли летиш на висоті 300, 500 чи навіть 1000 метрів — ти вище за всіх і бачиш сонце першим або останнім. Один раз спробуєш — і все, більше не можеш не літати. Бо то дійсно відчуваєш себе пташкою. І вільним — які б не були проблеми, а там, на висоті — до біса все, летиш собі. І думаєш лише про параплан і навколишні дерева, щоб їх обминати.
Літаю у пластовій оселі «Чота Крилатих». То в селі Луквиця Богородчанського району. Там цивілізації сильної нема. Але мені того достатньо. Колись тaам була база відпочинку для пілотів, а стала — для пластунів. І стояв там довгий час забутий гелікоптер. Не знали, що з ним робити — або відремонтувати, або продати. Зробили тренувальний гелікоптер. Написали для нього програму – засвічуються всі датчики, вмикаються всі бортові прибори. А ти сидиш у кабіні за штурвалом і думаєш: «Йо-майо, що робити?». І потім починаєш тим всім керувати і літати — чи в Київ, чи в Папуа Нова Гвінея — куди заманеться. По всьому світу можеш літати. Графіка з усіх боків — круто!».
Любця Чернікова
дизайнер етно-одягу
«Я закохана в гори! Там гарно. Там і відпочиваю – і влітку, і взимку. Тепер катаюся в байк-парку Шпічак у Чехії. Тут якраз Кубок Європи з даунхілу. Мені це дуже подобається. Недавно каталася на чемпіонаті України.
Я взагалі відпочиваю екстремально. Це і походи в гори, і мотоцикл, і, звісно, ровер. Активний відпочинок добре тренує м’язи, тримає в тонусі, щоб салом не зарости. А екстрим дозволяє подивитися страху в очі, вийти за свої межі. Мені, як творчій людині, такі розрядки потрібні. Ну і просто живу собі — таке моє життя. А екстрим – це його невід’ємна частина. Іноді падала, як і всі даунхілери, але мені щастило – були тільки розтягнення та нескладні переломи.
У Карпатах буваю певно щотижня – не люблю відлежуватись. Але люблю спати і лягаю рано. Чіткого графіку взагалі не притримуюсь – не є суперпотрібна річ. Плисти по течії теж круто. У квітні – травні були гори Румунії на висоті 2300 метрів. Хочу ще вийти наступного місяця на Казбек у Грузії – 5000 метрів
Також люблю скелелазіння, підкорювала кримські маршрути, скелі Довбуша в Бубнищі. Лізеш по скелі, а під тобою лише прірва, відчуваєш себе пташкою. Аж літати хочеться… І все, вище не планую, бо то вже альпінізм. А це не люблю – смердючі мешти і не митися по кілька днів. Жертви без води не для мене – воду і митися дуже люблю. Тому поки що віддаю перевагу велосипеду. Найкрутіше що я відвідувала – це байкпарк Леоганг в Австрії, фантастичні краєвиди і дуже круті траси».
Comments are closed.