Історія України останніх 20 років найкраще описується за допомогою анекдотів. Починати раджу з того, в котрому слони вказують летючим напилкам неправильний напрям. Згадали? Ага, саме той. Там в кінці анекдоту один слон запитує в іншого: «Навіщо ти їм неправильний південь показав?». А інший відповідає: «А нафіґа на одному півдні стільки напилків?».
Україні також свого часу показали «неправильний південь». Тому що на правильному й без нас напилків — як гною. Кажуть, щойно у Парижі поляк-сантехнік присідає, щоб поміняти під мийкою рурку, як за ним виникають румун з пилососом та естонець з дезодорантом. У цій мізансцені українська дівчина з напилком (з опахалом, з презервативом) просто зайва. Навіть якщо на ній не буде нічого, крім в’єтнамок і віночку з польових квітів.
Та й на сьогоднішню ситуацію можна подивитися через анекдоти. До прикладу, використати філософські історії з циклу «Їжачок в тумані». Під номером 30 там описується щось подібне на теперішні стосунки нашої владної верхівки з народом: «Йде Їжачок в тумані лісом, а мишеня за ним і дражнить: їжачок, їжачок, у задниці хробачок. Їжачок повертається і каже: мишеня, мишеня, у задниці якір. Не смішно, зате й не витягнеш!».
Один знайомий спеціаліст з НЛП-програмування сказав мені, що опорними символами в цій історії є словосполучення «йде лісом» і «не витягнеш». І це при тому, що зовсім не важливо, кого саме варто ототожнити з народом — мишеня чи їжачка. Тому що в будь-якому разі гроші все одно дістануться проктологам з іноземним громадянством.
Проте найправдивішому розумінню постмайданної України, як на мене, найкраще пасують анекдоти про Невловимого Джо. Напевно тому, що нині в нас дуже багато усього такого, що напряму асоціюється з цим персонажем. Реформи — як Невловимий Джо, євроінтеграція — як Невловимий Джо, Онищенко — як Невловимий Джо і т.д.
Усім відомий ключовий анекдот цього ковбойського циклу: «Чому Джо називають Невловимим? Тому що Джо нафіґ нікому не потрібний і ловити його ніхто не збирається». Так здається, що нашим людям насправді багато чого не потрібно. Перелік невловимого/непотрібного» настільки довгий, що диву даєшся.
Нашим людям, за великим рахунком, не треба нічого нового. Бо воно викликає не цікавість чи захоплення, а неврози й підозри. Все нове наші люди намагаються заборонити, як колись міська рада Яремче намагалася заборонити мобільний зв’язок.
Нашим не потрібен успіх, тому що більше за бідність і вбогість вони бояться сусідської заздрості. Вони радше житимуть собі «під віником», аніж наражатимуться на суцільну ненависть, котрою орди лузерів оточують небагатьох успішних.
Нашим не потрібна свобода, бо насправді вони не знають, що з нею робити. Їм зручніше відчувати себе вічними партизанами і виправдовувати свої косяки реальним або ж видуманим окупаційним станом (також вічним).
Нашим не потрібний великий світ за обрієм, тому що вони впевнені, що на своєму хуторі мають усе, що їм знадобиться у житті.
А також нашим людям не потрібні зміни, бо вони дивляться у минуле та живуть не сьогоднішнім днем і не майбутнім, а солодкими історичними казками та дорогими серцю легендами.
Виходячи з цього переліку, є підозра, що все нове, успішне, вільне та перспективне також грає з нами в Невловимого Джо. Себто, не збирається нас ловити.
Володимир Єшкілєв
Comments are closed.