До війни Артем Вакалюк був торговим агентом, займався громадсько-політичною діяльністю і вболівав за футбольний клуб «Прикарпаття».
Після перших повідомлень про ймовірне вторгнення, він з побратимами почав організовувати військові вишколи, пише Репортер.
Все перевернулось з ніг на голову о 5:45, 24 лютого, коли над моїм домом пролетів військовий літак – тоді ж і зрозумів, що почалось, – розповідає чоловік. – Так вийшло, що майже всі, з ким спілкуюсь, пішли на війну. Тому питання, йти чи ні, я собі не ставив. Це наш історичний обов’язок – зупинити оскаженілого північного сусіда.
За його словами, є стереотип, що війна – це те, де ти щось втрачаєш. Втім, на війні можна здобути вірних друзів. Зустрічаєш на передовій людей з інших фанатських рухів. Усе це стається випадково – завдяки стікеру на автоматі, шеврону чи надпису на БМП.
Тоді твоя мотивація зростає, бо знаєш, що ці хлопці не підведуть, – розповідає Вакалюк. – Також були пси-розвідники, які заходили на позиції ворога й голосно гавкали. Так, ми розуміли, що поруч є якийсь рух. Ці ж собаки поверталися на наші позиції, де тихенько отримували свою заслужену тушонку.
Після перемоги, каже франківець, ми замінимо старих чиновників і розбудуємо Україну. Сам же Артем, можливо, започаткує власний бізнес. А ще – мріє поїхати повболівати за «Прикарпаття» на «Донбас-Арені».
Думаю, що після перемоги буде Майдан (саме Майдан Перемоги, а не парад), в якому обов’язково візьму участь. А вже потім приїду додому, і всі разом підемо на Вовчинецькі гори. Знаю там затишну місцину, де все місто – як на долоні. І там, насолоджуючись, виглядом рідного мирного міста, приготую свою фірмову страву — смажену картоплю на вогні, – ділиться планами Артем. – Ну, а всім, хто в тилу, бажаю вірити в ЗСУ і в нашу спільну перемогу. А коли з’являються панічно-капітулянські настрої – донатьте волонтерам. Кращого антистресу годі й знайти.
Простір «Filter». Херсонці з франківцями відкрили місце для переселенців, аби знаходити друзів
