Військовий Василь Тур майже рік проходить реабілітацію в Івано-Франківській ОКЛ

Військовий  116 окремої бригади ТрО із Полтави Василь Тур виконував бойові завдання на Харківщині та Сумщині, відбивав атаки ворога в Соледарі, Авдіївці, Мар’їнці та на інших гарячих напрямках. Весною 2024 року Василь підірвався на протитанковій міні під час виконання завдання на передовій.

Зараз він проходить реабілітацію в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні, повідомляють у МОЗ.

Удар був дуже потужним. Одну ногу ампутували одразу, другу вдалося врятувати лише завдяки зусиллям лікарів.

«Коли мене привезли до лікарні в Запоріжжі, хотіли ампутувати обидві. Але якось крізь напівсвідомість почув це і зміг поворушити пальцем. Це, мабуть, і врятувало», — пригадує чоловік.

Після цього були місяці лікування: Запоріжжя, Дніпро, Київ. Столичні лікарі взялися зібрати розтрощену ногу. І нині Василь уже майже рік лікується та проходить реабілітацію в Івано-Франківській ОКЛ.

Каже, що тут пройшов і через травматологію, і через реабілітаційне відділення, і знову повертався на доопераційне лікування. Його стан вимагав поступового навантаження. Спочатку працювали по 10–15 хвилин. Поступово додавали й час, й інтенсивність вправ. Але через проблеми з куксою доводиться змінювати куксоприймач, а відтак — щось коригувати. Це вимагало додаткового часу, але процес триває.

Додатковою складністю стало безпосередньо протезування. Проблема полягала в тому, що збережена нога серйозно травмована. Але саме на неї доводилося переносити більшість навантаження. До того ж не всі протезні підприємства були готові взятися за такий складний випадок.

«Коли я питав, чи можна почати протезування, відповідали: станьте на ноги – тоді й приходьте. Але як я встану без протеза? Це замкнене коло», — згадує Василь.

Зрештою одне з підприємств взялося за цей нестандартний випадок. І Василь отримав протез безоплатно — за державною програмою.

Василь усе ще використовує крісло колісне, але вже почав робити перші кроки з протезом. Каже, що попереду ще багато роботи: «Головне – щоб кістки зрослися. Щоб можна було ставати ногу впевнено. А далі – все буде».