29-річний Володимир Симанишин, ветеран з Тернопільщини, у Франківську вдруге, але вперше – з відкриттям своєї виставки.
Виставка «Життя з вірою в перемогу» у Музеї мистецтв Прикарпаття – це 30 картин, які присвячені боротьбі України. А також, як каже сам автор, – і його особистій боротьбі після поранення, пише Репортер.
Ну, і боротьбі кожної людини, кожного хлопця, дівчини, які зараз захищають нашу державу, які лікуюються після поранень, відновлюються, – говорить Володимир Симанишин. – Таким чином хочу їх підтримати. Хочу людей стимулювати до того, щоб не опускали руки. Треба завжди надіятися і вірити в краще.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Володимир був за кордоном, але одразу повернувся в Україну. Воював у силах спеціальних операцій на Сіверському та Бахмутському напрямках. У 2023 році отримав важке поранення, втратив обидві руки. Було влучання дрона. Володимира врятували побратими, евакуювали дуже швидко. А далі були дев’ять місяців лікування та реабілітації у Дніпрі, Києві, Тернополі – знову в Києві.
Звідти Володимир поїхав у США, де протезувався у компанії Protez Foundation. Її заснував український лікар Яків Градінар, він родом із Закарпаття і допомагає нашим військовим.
Симанишин зізнається, що раніше малюванням не цікавився. Вперше спробував вже у тернопільській лікарні. Згадує, що якось прийшли художник з волонтеркою, аби малюванням відволікати хлопців від лікарняної рутини. Вони й запропонували спробувати.
У той час взагалі не хотілося нічого, – розповідає ветеран. – Тим більше я – людина, яка втратила руки. Чим ти будеш малювати? Як ти будеш малювати? Але ми просто примостили бинтом пензлик до руки і таким чином я почав пробувати.
За словами художника, продовжувати малювати дуже сильно заохочувала мама.
Можна сказати, вона моя головна мотиваторка. І зараз також, – говорить Володимир. – Чотири картини я намалював у Тернополі, а пізніше вже, коли лежав в Києві, то взявся ще якісь замальовки робити. Ну, як наслідок, це вилилося в те, що зараз є така виставка.
Володимир розказує про свою першу картину, яка йому самому сподобалась – різнокольоровий метелик.
Це була картина за номерами, але я зробив її по-своєму, тобто побачив інший сюжет, – пригадує він. – Тоді це дійсно було для мене важко. Треба було сидіти годину-дві, а мені через поранення було складно. І коли я закінчив її, то отримав насолоду від того, що дійсно її закінчив.
На виставці представлені картини з різними сюжетами – портрет мами, багато моря, види з лікарняного вікна, тварини.
Зараз Володимир малює рідше. Він пішов вчитися у Волинську богословську академію.
Віра – це те, що мене супроводжувало і до війни, і є зараз, – говорить Володимир Симанишин. – Без цього фактично неможливо жити. Нема душі, нема людини. Бо тіло вилікувати легко, до прикладу, руки зашити легко, але в голові навести порядок – куди складніше.
Франківськ – це вже третє місто, де експонується виставка. Вона вже була у Києва й Тернополі.
Перша виставка була у Києво-Печерській лаврі, – розповідає Володимир. – Я там дуже сильно хотів побувати і коли туди потрапив, то так співпало, що вперше був якраз із відкриттям своєї виставки. І для мене це було символічно.
Читайте також: «Побратими побачать, що не треба здаватися». Ветеран планує пройти 1000 км з Франківська до Відня
Виставка благодійна. Біля картин є скринька для донатів, а також на скриньці є QR-код з реквізитами.
Володимир допомагає зібрати гроші для знайомої – Аліни Червоноокої. Вона з сусіднього села, втратила чоловіка на війні, відкрила збір на “мавік” для його бригади.
Якщо на цій виставці вдасться щось зібрати, то я хотів би ці кошти передати їй, тому що там потрібна солідна сума – 200 000 грн, – каже Володимир Симанишин. – Вона назбирала, здається, тільки 40. Це бригада її чоловіка і це такий певний крок до того, аби вшанувати його пам’ять. Зараз долучається наш аматорський театр в Борщові. Вони хочуть зробити виставу і також передати кошти.
Усіх, хто хоче допомогти, посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/9Y98rg6J6e
Номер картки банки: 4441 1111 2235 0352
Авторка: Світлана Лелик
