Степан Пушик – письменник, поет, літературознавець, фольклорист, журналіст, громадсько-культурний і політичний діяч, кандидат філологічних наук, професор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.
Лауреат державної премії ім. Т. Шевченка, премій ім. В. Стефаника, П. Чубинського, Мирослава Ірчана, О. Копиленка, Міжнародної літературної премії імені Воляників-Швабінських Українського Вільного Університету в Нью-Йорку. Член Спілки письменників України та Українського ПЕН-клубу. Заслужений діяч мистецтв України. Поет помер у ніч з 13 на 14 серпня. “Репортер” пропонує вашій увазі п’ять віршів Степана Пушика.
Сон
То був далекий сон,
Такого більш не буде…
То був далекий сон
І ти вві сні була…
А знаєш? Щось таке
Тече тепер у грудях,
Мов чистий той кришталь
З гірського джерела.
Пісня про матір
Земля молодіє від рясту, від сонця, від цвіту,
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі була.
З-за гір віє вітер, в степах повмирали морози,
Шумлять осокори, весняно зітхають гаї,
А мати старенька стоїть на високім порозі,
Та й думає мати, як мають ся діти її.
А діти світами, а діти у веснах та в зимах,
Приїдуть і скажуть: “Нам двері, матусю, втворіть”.
І доти всі діти живуть по світах молодими,
Допоки чекають, допоки живі матері.
Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту,
Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.
Нічого не треба, нічого не хочу від світу,
Лишень аби мати на білому світі жила.
Ненька
Як перша зірка зазирне до хати,
Як місяць тулить личко до вікон,
Тоді тебе вкладає ненька спати,
Сама ж не спить,
А твій пильнує сон.
Пізніше ненька теж лягає спати,
Бо вранці кличе праця у поля.
Тоді твій сон пильнує друга мати,
Вітчизна рідна —
Ось її ім’я.
Дорога
Де гора біліє, мов подушка,
Де в пилюці посивів полин,
Там дорога невидимим вушком
Прислухається до гуркоту машин.
Он — машина!
А за нею слідом
Баранами курява повзе,
То з роботи мій татусик їде
І мене в кабіні підвезе.
Криниця
Під горою криниця,
До криниці сліди.
Оленя й олениця
Йшли напитись води.
Та води не напились —
Причаїлись в кущах.
Бо стояв там мисливець,
Мав рушницю в руках.
Ми підем до криниці,
Де діброва гуде,
Налякаєм мисливця,
Хай додому іде.
Аби пити водицю
Прибігали щодня
Оленець, олениця
І мале оленя.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.