Нині на фермі Василя Стефурака живуть близько 300 овець його власної селекції. На їх виведення у фермера пішло багато часу, зусиль і коштів.
Василь Стефурак із села Молодятин на Івано-Франківщині шість років тому вирішив створити бізнес у тому районі, де народився. Зупинився на вівчарстві, адже його край здавна славився цим ремеслом. І тепер чоловік планує знову відновити його в регіоні, пише фермерський вісник Kurkul.com.
Василь Стефурак каже, що протягом усієї фермерської діяльності об’їздив майже всіх чабанів Івано-Франківської області, щоб познайомитися та дізнатися про реальний стан вівчарства на полонинах. Найближчим часом він планує роздати кожному господарю по племінному баранові, котрих вивів на своїй фермі. Таким способом фермер хоче покращити поголів’я овець та заохотити карпатських вівчарів активніше включатися у відродження древнього ремесла.
До того ж Василь Стефурак хоче не лише «вдосконалити» отари колег завдяки своїй унікальній породі, а й навчити місцевих виробників створювати якісну продукцію з м’яса, молока та вовни: уже є перші вдалі експерименти з виробництва сиров’яленої баранини.
Ще фермер згадує, коли почав вирощувати овець і кіз, то до нього часто зверталися односельці. Ледь не в кожному господарстві в Молодятині тримають одну-двох кіз для власних потреб. Тож місцеві господарі просили «надати послуги» породистого цапа, аби приплід був здоровим і продуктивним.
Перші вівці й барани розчарували фермера-початківця кволим здоров’ям, нестачею вовни та м’яса. Тож він вирішив вивести власну породу овець — сильну, продуктивну й максимально пристосовану до суворих умов українських Карпат.
«Є безліч порід овець, але у кожної є свої плюси і мінуси. Мені треба було збільшити коефіцієнт корисної дії стада мінімум у два рази. Як роблять тюнінг автомобілів для їзди по бездоріжжю, так і я «тюнінгував» овець. Це була гібридизація: так навчився отримувати кращий результат і якість тварин», — розповідає Василь Стефурак.
До теми: Тюльпанова Буковина. Як митники змусили фермера розводити квіти (ФОТО)
Власну селекцію овець фермер проводив із урахуванням попиту на продукцію вівчарства. Спочатку відбирав з-поміж овець романівської породи, бо вони цінні завдяки багатоплідності. Потім завіз породу суффолк, у яких високі темпи приросту. Згодом у стадо додав гіссарських овець: завдяки ним Василь Стефурак вивів тварин із більш жирним м’ясом — «щоб можна було на вертелі смажити та в казані приготувати». Зрештою фермер «розбавив» стадо і німецькими меріноландами, які дають мармурове, соковите м’ясо з ніжним смаком та без специфічного запаху (лою, як кажуть гуцули).
Говорить, що такий «породний мікс» потрібен насамперед для швидкого відтворення стада, а також хорошого, якісного м’яса, яке можна легко продати.
Потім Василь Стефурак почав працювати над шкірою і вовною у своєму стаді. Фермер планував, щоб його вівці мали тоненьку шкіру й м’яку вовну високої якості, тож завіз з-за кордону мериносів.
«Найбільше зараз шкіри продають для виробництва взуття. І коли просто овеча шкіра коштує в межах 100 грн, то високоякісна — близько 1 тис. грн. Але треба до неї дійти! Із вовни в Карпатах люди роблять безліч речей на продаж, тому варто забезпечити їх хорошою сировиною», — говорить вівчар.
Нині Василь Стефурак активно працює над молочністю стада та завозить молочні породи. Останнє поповнення — вівці остфризької породи, які дають по 4-5 л молока. Такий вибір зумовлений тим, що його вівці родять двічі на рік по 2-3 ягнят, а отже, потрібно більше молока — по 5 л на 1 кг приросту. Ба більше, нині вівчарі навчилися виготовляти й продавати смачні та якісні продукти з овечого молока, тож очевидно: що більше стадо дає молока, тим краще.
Читайте також: Громада мусить заробляти. У Печеніжинській ОТГ роблять ставку на унікальних баранів і малину
Карпатський вівчар самостійно освоював способи лікування хвороб, щоразу робив відбір слабких ягнят, аби ті не потрапили в стадо. А також уважно придивлявся до дорослих овець, щоб знати, як ті дбають про своє потомство.
Щоб відродити вівчарство в Карпатах, на думку фермера, на початку буде достатньо придбати державним коштом на село, район чи навіть територіальну громаду по барану. А люди, які захочуть займатися вівчарством, зможуть і далі розвинути цю справу.
«Чим займаються ці всі величезні міністерства агрополітики, економіки тощо? Скільки в них коштів іде на відрядження та корпоративи? А так один корпоратив не зроблять, куплять барана — і вже в селі буде племінне стадо. У масштабах країни — це копійки, а от місцевим мешканцям — хороший спосіб заробити», — мріє карпатський вівчар.
Недавно Василь Стефурак зареєстрував і очолив обласний осередок Асоціації вівчарів України.Тож тепер допомагає охочим розводити вівці не лише у власній Печеніжинській громаді, а й на всій Івано-Франківщині та в сусідніх областях — Закарпатській, Львівській і Чернівецькій. Крім того, фермер переконаний, що таке об’єднання допоможе реально відстоювати інтереси вівчарів у владних кабінетах.
