У п’ятницю, 16 травня, у Франківську відбувся тренінг щодо комунікації з людьми, які мають досвід війни. Захід провели у просторі “ветераницивільні ПЕТРОС”.
Спікерами зустрічі була психологиня, когнітивно-поведінковий терапевт Оксана Бриндзак та ветеран, координатор ветеранських проєктів платформи “Тепле місто” Андрій Фармуга, пише Репортер.
Ветеран Андрій Фармуга говорить, часто люди хочуть обійняти військового чи ветерана. Проте часом вони нападають з обіймами. Тож чоловік каже, якщо хочете обійняти, то запитуйте, а не порушуйте особисті кордони.
Говорить, обговорював зі своїми побратимами та посестрами елемент подяки. Вони дійшли до спільної думки, що достатньо сказати: “Дякую”.
Часто, коли бачать людину з протезом або на кріслі колісному, то одразу хочуть кинутися, щоб якось допомогти. Проте це не завжди працює. У мене є побратим, який втратив ногу й зараз на протезі, але ходить з паличкою. Він без проблем може самостійно підняти її, якщо та падає. Але коли це стається в людному місці, то одразу 20 людей намагаються ловити його і ту паличку. Побратиму це дуже неприємно. Бо люди навіть не запитують, чи потрібна допомога, а одразу намагаються щось зробити, – говорить ветеран.
За словами Андрія Фармуги, універсальною таблеткою в комунікації з ветеранами є розуміння того, що ви спілкуєтесь з такою самою людиною. Треба бути відвертими, та якщо не знаєте, що говорити, то варто сказати про це. Говорить, люди з досвідом війни є чутливими до слів та мови тіла, тож ті мають відповідати одне одному. До прикладу, вам не може бути цікаво слухати співрозмовника, якщо в той момент ви сидите в телефоні.
Читайте: Треба говорити ротом. Ветеран Андрій Фармуга про страх цивільних образити або тригернути військового
Психологиня Оксана Бриндзак каже, щоб подякувати, не порушуючи особистих кордонів, можна покласти руку на серце й схилити голову. Говорить, не допомагайте, якщо вас не просять.
Я теж маю близьку людину, яка має протез. Дуже часто, коли я, до прикладу, забуваюся й хочу відчинити двері, то кажу таке “Ой” і він завжди сміється, – каже психологиня. – У будь-якому випадку ініціатива має бути доречною. Не нав’язуйте свою вдячність або емоції. Намір може бути добрим, але важливо, як ви його реалізуєте.
Андрій Фармуга говорить, не можна підходити до людини з досвідом війни ззаду. Бо це єдина область, яку вона не контролює.
Я навіть помічав, що побратими, коли десь зупиняються, стараються, щоб за їхньою спиною була якась стіна. Щоб ніхто не зміг підійти. Це на рівні інстинктів. Тож від того, що хтось підбіжить ззаду або ще й поплескає по плечу, людина може просто вилетіти. Особливо, якщо в неї була якась тригерна ситуація, пов’язана з тим, що щось ззаду прилетіло, – каже ветеран.
Читайте: Як у просторі “Петрос” ветерани і цивільні малювали футболки
На тренінгу відвідувачам розповіли, як коректно взаємодіяти з людьми з протезами.
Базові принципи етичної комунікації:
- Дивіться на людину, а не на протез. Не зупиняйтесь поглядом на ампутації або протезі.
- Дивіться в очі. Людина перед вами – це не “втрата” чи “травма”. Це досвід, характер і сила.
- Не торкайтесь протеза без дозволу. Протез — це частина особистого простору. Навіть якщо вам цікаво, краще запитайте: “Чи можу доторкнутись, чи подивитись?”.
- Допомога — лише після згоди. Не поспішайте допомагати фізично, якщо вас не просили.
- Не питайте: “А як це сталося?” – якщо не маєте довіри. Такі питання доречні лише в безпечному просторі й тільки якщо людина сама готова говорити.
Оксана Бриндзак каже, коректно говорити “людина з ампутованими кінцівками” й “людина з ампутованою ногою чи рукою”.
Ми зазначаємо, що перш за все домінуючою і важливою є людина. Людина, яка має досвід ампутації. Людина, яка пережила непрості умови. Це не лише політкоректність – це повага, – говорить психологиня.
Також спікери показали вправи для роботи з тілесними відчуттями та зменшення тривоги.
Авторка: Мирослава Надкернична
Comments are closed.