Військовий з Галицької громади Михайло Павлов пройшов бої у Дзержинську, Первомайську, Попасній, Слов’янську та Мар’їнці. Захисник вижив після 70% опіків тіла і не втратив жагу до життя,повідомляють на сторінці Галицької громади.
Михайло Павлов народився 12 травня 1993 року в Галичі. Після закінчення Вищого професійного училища №3 Івано-Франківська служив на строковій службі.
У 2013 році боєць вступив до лав внутрішніх військ Львова. Згодом – до Національної гвардії України.
Захисник розповідає, що його перший бойовий виїзд був у 2014 році на Луганський аеропорт. Після аеропорту, котрий був втрачений у червні того ж року, він з побратимами воював у Дзержинську, Первомайську, Попасній та Слов’янську. Тоді воїн був старшим солдатом, старшим стрільцем-кулеметником.
З побратимів Михайло Павлов згадує солдата Василя Мартинюка, котрий проживав у Блюдниках. Також додає, що у той час поряд з ним воювали хлопці переважно із західної частини України, оскільки батальйон був сформований у Львові.
Контактів із місцевим населенням було мало, адже майже всі там були проросійсько-налаштовані. Від травм чи поранень Бог вберіг. Була одна побутова – при відступі із Дзержинська наш КАМАЗ перекинувся. Але все обійшлося, – розповідає військовослужбовець.
Наприкінці 2014 бійцям повідомили, що ті, хто були призвані на строкову службу. мають право на демобілізацію. Тому в квітні 2015 року Михайло Павлов перейшов у запас.
У 2015-2017 роках прикарпатець очолював ГО «Галицьке районне об’єднання воїнів АТО», займався справами військових, допомагав їм з документами. Одного разу й сам їздив на реабілітацію у Меджугор’є
Крім цього, у 2015 році захисник влаштувався на роботу на Галицьку рятувально-водолазну станцію, проте на початку повномасштабного вторгнення повернувся на фронт. 24 лютого він з друзями з Галича пішов до військкомату. 27 лютого їх усіх прикомандирували до 114 бригади тактичної авіації.
Там формувався батальйон, ми проходили злагодження і вже мали висуватись на позиції, де відбуваються бойові дії. Але якось так сталося, що батальйон не поїхав і весь час хлопців забирали частинами на доукомплектацію. Тож нас із Богданом Крищуком закинуло до 35 бригади морської піхоти, яка 14 березня 2023 року висувалась в напрямку Мар’їнки, – каже Михайло Павлов.
Війна для прикарпатця завершилася 25 березня 2025 року – під час бойового виїзду у їх Hummer влучила протитанкова керована ракета (ПТУР). Автомобіль загорівся разом із бійцями. У Михайла медики зафіксували майже 70% опіків тіла. Переважно всі опіки були четвертого ступеня важкості.
За словами Михайла Павлова, ще день після влучання захисники виходили з оточення під пострілами артилерії та скидами з дронів. Далі у воїна було 5 днів стабілізації в обласній лікарні в Дніпрі. З Дніпра його перевели в Київ, де лікували два місяці. У травні Михайло Павлов перейшов на лікування до Німеччини, де перебуває й досі. Тут йому провели низьку ампутацію двох ніг. Невдовзі буде ще дві операції на лівій руці, котра сильно обгоріла, а потім почнеться процес протезування.
Сьогодні захисник активно спілкується через соцмережі з рідними та друзями, підтримує постійний зв’язок із військовою частиною. Вдома його чекає батько, брат, сестра, друзі та побратими.
Військовий розповідає, що хоче повернутися на роботу, оскільки дуже любить дайвінг. Під час роботи на рятувально-водолазній станції він багато пірнав у Дністрі.
Хотілося б також спробувати і туристичний дайвінг десь у красивих, призначених для туристів місцях. І ще дуже хотілося б, щоб завершилась ця клята війна, щоб побратими вернулись додому, до своїх сімей. Щоб Україна нарешті стала процвітаючою вільною країною, адже саме за це нині віддають свої життя найкращі її сини та дочки, – підсумовує Михайло Павлов.
Comments are closed.