Пам’ятну анотаційну дошку Олегу Вязовченку встановили на фасаді Центр патріотичного виховання учнівської молоді ім. Степана Бандери. На відкриття прийшли рідні, друзі, побратими та небайдужі франківці, пише Репортер.
Старший лейтенант Олег Вязовченко загинув 24 квітня під час мінометного обстрілу позицій у Волноваському районі на Донеччині. Йому було 52 роки.
Народився в Івано-Франківську та навчався у місцевій школі №9, потім – в інституті нафти й газу. Після першого курсу зрозумів, що хоче бути військовим за прикладом дідів і батька, тож вступив до Сімферопольського вищого військово-політичного будівельного училища. Коли повернувся до Франківська, то служив у одній із місцевих військових частин. Але згодом полишив військову справу. Пробував себе у бізнесі, будівельній справі.
7 березня Олег Вязовченко вступив до ЗСУ у званні старшого лейтенанта. Тоді дружина Тетяна бачила його востаннє. Під час повномасштабного російського вторгнення Олег захищав Україну у складі 68 єгерської бригади. Обіймав посаду заступника командира з озброєння 6 роти.
Читайте: Вони загинули за Україну. Старший лейтенант Олег Вязовченко
«Пам’ятаю, як ми із сестрою йшли його проводжати. Він світився від радості. Шкодую, що не сфотографувала його тоді. Це була моя остання мить з ним поряд. Він був дуже гордим, що його не списали, хоч і мав проблеми зі спиною та погіршення здоров’я через ковід. Казав, жалкує, що не пішов у 2014 році. Тоді його комісували, і він не зміг. Напевно, це була його мрія. Єдина, про яку я не знала…», – розповіла дружина захисника Тетяна Маркіна.
Востаннє воїн розмовляв з дружиною напередодні його загибелі – 23 квітня. Олег Вязовченко загинув о шостій ранку 24 квітня під час мінометного обстрілу. Звістку про це Тетяна отримала лише за чотири дні з військкомату. Увесь цей час, поки з чоловіком не було зв’язку, вона чекала – от-от подзвонить.
«Я можу багато хорошого розповідати про Олега. Він для мене був другом. Навіть у телефоні донині є його номер. Він підписаний «Друже Олеже». Для всієї нашої родини та дітей він був товаришем. Ми прожили разом 29 років. Дуже шкода, що він не став дідом. Не одружив доньок, не повів їх під вінець. Не дожив…» – говорить Тетяна Маркіна.
Поховали Олега Вязовченка на Алеї Героїв в селі Чукалівка Івано-Франківської громади.
Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою міського голови «За честь і звитягу». Рішенням сесії міської ради разом з іншими полеглими захисниками визнали почесним громадянином Івано-Франківська. 17 лютого йому відкрили анотаційну дошку.
Не дочекались свого захисника вдома дружина, дві доньки та батьки.
