У суботу, 18 липня, о 10.00 всюди по Україні лунали «Дзвони надії». До всеукраїнської акції доєднався також Івано-Франківськ. На шести локаціях міста зібралися родичі військовополонених та зниклих безвісти захисників. Усі мали прапори та маленькі дзвоники, аби знову бути їхнім голосом.
Репортер був на площі Андрея Шептицького, де біля дзвіниці зібралося близько сотні людей.
За словами одної з організаторок події, Галина Батюк, частина франківців поїхала підтримати ініціативу до Києва на Майдан Незалежності, проте у самому Франківську люди також активно зорганізувалися.
Дружина військового Любов Варнава організувала людей у Пасічній, «Дім воїна» координували акцію в районі Майзлі, Галина Батюк – центральну на Майдані Шептицького. В результаті спільної роботи – дзвони надії лунали у шести храмах.
Це показує нашу згуртованість, – каже Галина Батюк. – Люди були готові їхати і в центр, і в Пасічну. Ми будемо чути, як дзвенить Івано-Франківськ разом з усіма іншими містами. Це буде довгий передзвін і ми надіємося додзвонитися до неба, щоб нас почули. Ми надіємося і чекаємо кожного. І боремося за кожного нашого захисника.
Біля дзвіниці на площі Шептицького родичі дзвонили у маленькі ручні дзвоники. Водночас на саму вежу піднялися дружина зниклого безвісти Миколи Костюка – пані Ірина. А також сестра зниклого безвісти Богдана Сечука — Орися Гложик. Жінки били у великі церковні дзвони за усіх.
Брат Орисі Гложик – Богдан Сечук вважається зниклим безвісти вже понад рік. «Сьогодні я за нього і за всіх наших захисників, – говорить жінка. – У нас є надія, що вони повернуться, що вони живі. Тому ми б’ємо у дзвін, ми скликуємо людей, аби вони не були байдужими».
Чоловік Ірини Костюк – боєць 1 окремого штурмового батальйону «Да Вінчі», зник безвісти понад вісім місяців тому. За її словами, масштабний передзвін по всій країні є важливим нагадуванням про понад 100 тисяч зниклих безвісти українців.
Коли є акція, тоді в мене з’являється натхнення. Коли я приїжджаю сюди, бачу тих самих людей, їхнє бачення, стає трохи легше. Адже ми переживаємо це страшне горе разом, — говорить пані Ірина.
Серед учасників акції були й сестри Миколи Важинського – військовослужбовця 10 окремої гірсько-штурмової бригади, який зник 8 квітня 2026 року під час боїв у Донецькій області. За словами однієї з них – Ольги Важинської, офіційне сповіщення родина отримала у квітні, і відтоді жодної інформації про долю чоловіка немає. Оскільки тіл на місці зникнення не виявили, рідні не втрачають надії, що боєць живий і може перебувати у полоні.
Ми надіємося, що ми його знайдемо, тому що кожна людина – це є цілий світ. І кожна людина – це є найрідніше, найцінніше в житті, що може бути.
Авторка: Світлана Лелик
