Цей випуск був першим для Івано-Франківського медичного інституту за часів Незалежності. У 1992 році на урочистій церемонії вручення дипломів випускникам вперше звучав Гімн України. 25 років потому тодішні студенти, а нині успішні медики і науковці, зустрілися в рідній Alma Mater.
Близько 80 людей зібралися суботнім ранком, 16 вересня, у внутрішньому дворику університету. Нині серед випускників 1992 року є три доктори медичних наук, професори, які очолюють кафедри ІФНМУ. Це професори Іван Тітов, Наталія Воронич-Семченко та Вікторія Гриб. Є чимало кандидатів медичних наук, доцентів, організаторів охорони здоров’я, Заслужених лікарів України, повідомляє прес-служба медуніверситету.
Дехто з випускників сьогодні працює за кордоном. З далекого американського штату Пенсильванія до Франківська прилетів Володимир Никифорук, який нині є головним гінекологом Монро Каунті та провідним фахівцем з роботизованої хірургії і працює з роботом-хірургом «Да Вінчі».
«У мене з Івано-Франківськом пов’язані найкращі спогади, — говорить Володимир Никифорук. — Я виріс на Городенківщині, і коли приїхав до Франківська вчитись в університеті, ці шість років пройшли, як одна мить. Та база знань, яку дав мені інститут, дозволила мені отримати ліцензію у США. Нині я сам стараюсь допомогти нашим випускникам, які приїжджають в Америку».
З Франції до Івано-Франківська приїхав Олександр Ясінський, який нині працює сімейним лікарем неподалік від міста Тулуза.
«У Франції система охорони здоров’я трохи відрізняється, там сімейний лікар для пацієнта є центром організації медичної допомоги. Він отримує всі звіти про обстеження здоров’я хворого та осмислює цю інформацію. Мені дуже приємно, що наш університет продовжує працювати, активно розвивається, є економічно стабільним, а це дуже важливо в наш непростий час».
Офіційна частина зустрічі відбулась в лекційній аудиторії кафедри фізіології. Присутніх привітав ректор ІФНМУ, професор Микола Рожко.
«У роботі ректором я відчуваю відповідальність не лише перед нинішніми студентами і працівниками, а й перед усіма, хто тут вчився раніше, — каже Микола Рожко. — Це наша спільна Alma Mater, наш найулюбленіший університет, який дав нам дорогу в життя. Ректорат і весь професорсько-викладацький склад прикладають великі зусилля, щоб наш виш жив і працював. 25 років — це час розквіту. Дуже приємно, що наші випускники сьогодні є успішними людьми. І ми як університет теж хочемо бути успішними і ще кращими. Тож бажаю всім нам, щоб ми ще не один десяток років зустрічалися тут і разом раділи успіхам один одного, і успіхам нашого рідного університету».
Побачити своїх колишніх випускників прийшли ветерани ІФНМУ професор Олександр Потапов, доценти Василь Ткач і Дмитро Александрук. Їхні теплі привітання зустріли бурхливі оплески.
«Ми завдячуємо цим рідним стінам нашого університету, нашим викладачам, які нас вчили і опікали, за те, що ми вивчились і нині більшість з нас займається медичною чи лікарською практикою, — говорить Іван Мельник, нині начальник відділу працевлаштування студентів і випускників ІФНМУ. — За ці 25 років виросли наші діти, дехто з них продовжив нашу справу, хтось вчиться в цьому ж університеті, а хтось уже працює в лікувальних установах».
Справжнім сюрпризом для всіх присутніх стала демонстрація любительського відеозапису з урочистої Вченої Ради 1992 року, під час якої вручали дипломи випускникам.
«Університет дуже змінився з того часу, — говорить професор Наталія Воронич-Семченко. — Особливо разючі зміни мої однокурсники відзначають з моменту нашої попередньої зустрічі п’ять років тому. Це просто прорив, фантастичні зміни. Мені пригадується випадок, коли мобілізували нашого колегу Миколу Багрія, ми тоді терміново висилали йому волонтерську допомогу, бо буквально наступного дня він вирушав на Схід. І коли о п’ятій дня ми дізналися, що «Нова Пошта» не повезе посилку в ліси, на полігон, її повіз наш однокурсник. Ось такі випадки показують, чим є наше студентське братерство. Воно є на все життя. І саме тому ми знову й знову зустрічаємося в рідних стінах нашого рідного університету».
