Із гендерними стереотипами про те, що жінки мусять бути ніжними й стерегти «домашнє вогнище», а чоловіки – захищати й забезпечувати сім’ю, українці живуть з дитинства. Суспільство міняється швидше, ніж людська свідомість, тож прояви незгоди з «традиційними цінностями» сприймаються гостро.
Сексизм, або дискримінація за ознакою статті, – болісний і часто небезпечний наслідок цих стереотипів. Частіше від цього потерпають жінки. Від недоречних компліментів чи поблажливого ставлення на роботі до свисту навздогін і нагадування про «місце жінки» – сексизм міцно укорінився у суспільстві, пише Репортер.
Немає сенсу доводити
Віра (ім’я змінене на прохання респондентки) працює в одній із компаній Івано-Франківська. Із сексизмом стикається майже щодня. Жінок в офісі небагато, більшість працівників – чоловіки, від яких часто можна почути образливі коментарі.
«Коли заходить тема прав жінок, усі діляться на дві групи: одні говорять сексистські речі, інші просто мовчать, бо не хочуть конфліктувати, – каже Віра. – Коментарів дуже багато. Наприклад, що жінка має знати своє місце, сидіти вдома. Концентрація таких фраз в офісі дуже велика. Ще в нас є груповий чат в одному з месенджерів. Туди вони весь час скидають якісь жарти про некрасивих товстих феміністок з неголеними ногами. Таке враження, що роблять це спеціально».
Найгірше, що начальник – також прихильник «традиційних цінностей» і під час конфліктів стає на бік чоловіків. За словами Віри, з його поведінки видно, що він не любить жінок, які не бояться висловити свою думку.
«Коли один хлопець хамив і кричав на мене, начальник сказав, що це кричала я. Моя колега теж із ними сперечалася – була така сама реакція, – розповідає Віра. – Крім того, робив зауваження, що її спідниці надто короткі. Сказав, щоб носила або штани, або довгу спідницю».
Коли в офісі потрібно було попрати штори, доручили жінкам. Прання було багато, довелося нести все додому і назад. Поділити роботу порівну між усіма нікому не спало на думку.
Віра каже, що вже й не намагається нічого доводити, бо це не приносить результатів.
«Я зрозуміла, що ставлення людей не зміню, а лише погіршу собі життя. Розумних і так переконувати не треба, а виховувати нерозумних не бачу сенсу», – зізнається жінка.
«Гарна дівчина» в політиці
Політична кар’єра Євгенії Бардяк розпочалася у 2015 році, коли вона вперше брала участь у виборах. Молоду жінку не одразу почали сприймати серйозно.
«До мене могли звертатися «сонечко», «яка гарна дівчина». Є такий стереотип, особливо в малих громадах. Традиційно повелося, що жінка – це об’єкт для милування і обслуговування, – розповідає Євгенія Бардяк. – Я їм не підігрувала, не усміхалася, а достатньо суворо повертала розмову в робоче русло. Спочатку важко було себе стримувати, бо нас вчать віджартовуватися. Але з часом я отримала в їхніх очах статус і з «сонечка» стала Євгенією Мар’янівною».
Читайте: Слово лікує біль. Ольга Андріяшко – про літературну студію для жінок у Франківську
За її словами, одна справа, коли сексизм використовують несвідомо, бо не бачать його, а інша – коли його метою є маніпуляція і приниження. Така дискримінація зустрічається у кабінетах людей з вищими посадами.
«Пам’ятаю, як я з представниками громади приходила у кабінет до тодішнього голови ОДА. Ми говорили про кошти на ремонт моста в одному селі, – каже депутатка. – То перше, що він сказав, коли я представилася як помічниця депутата облради: «О, він уміє вибирати собі гарних помічниць». І це при людях, з якими ми прийшли обговорювати ремонт моста, яких я представляю! То було явне приниження мене в очах представників громади».
Зараз Євгенія Бардяк – депутатка облради. Їй і далі доводиться докладати немало зусиль, щоб бути рівною в очах колег, а не просто «гендерною квотою». Жінка не пропускає жодної комісії, працює з виборцями, постійно навчається. І все одно кваліфікація інколи стає другорядною порівняно із зовнішністю.
«Наприклад, мої колеги можуть мене представити іншим посадовцям словами «вона дуже гарна дівчина», – каже Євгенія. – А мені зараз 38, я жінка, а не дівчина. І до чого тут зовнішність, я ж не на видання прийшла? Я говорю про перевірку викиду стічних вод у річку, а мене представляють як гарну дівчину. Це неприємно».
Крім того, за словами Євгенії, вона бачить, що незважаючи на свою активність, експертки часто залишаються непомітними в очах суспільства. Приклад – популярне у Франківську ток-шоу «Позиція Галичини».
«Я постійно бачу там експертів і спікерів чоловіків. Є ефіри, де протягом трьох годин на екрані немає жодної жінки. Мені часто відписують з програми, що спікерки відмовляються від участі. Але мене, наприклад, жодного разу за рік так і не запросили», – зауважує Євгенія Бардяк.
Дівчата в берцах. Юлія Верановська та Наталія Сахновська про мрію, службу та собак (ФОТО)
Армія, а не борщ
Поліна Кравченко вирішила стати військовою ще після закінчення школи, у 2011 році. Вступити в Академію сухопутних військ у Львові не вийшло через великий конкурс. Пішла в університет на екологію, а потім на журналістику. Але після закінчення вишу таки підписала контракт і пішла у пресслужбу ЗСУ. Каже, спочатку її не завжди сприймали серйозно.
«Мені говорили, що армія – це взагалі не «жіноча справа». Що жінка має бути вдома на кухні, доглядати сім’ю, дітей, варити борщі, – пригадує Поліна. – Але це було рідко через специфіку роботи – фотографувати, спілкуватись з усіма. Втім, іноді чула: «Навіщо було йти в армію? Можна ж було працювати в цивільному житті журналісткою».
Здійснити мрію і вступити до військового вишу їй вдалося аж у 2019 році, після чотирьох невдалих спроб.
«За рік до того мене не взяли, бо сказали, що я жінка. Я зауважила, що тепер в армії жінка може займати багато посад, – розповідає Поліна. – Вступала на артилеристку, але мені сказали, що це для чоловіків, хоч у ЗСУ на той час вже були командирки артилерійських підрозділів. Тоді я зробила невеликий скандал і в академії зрозуміли, що так говорити не можна. Але посилалися на те, що немає умов для жінок, немає місця…».
Поліна здобула спеціальність командирки взводу механізованого підрозділу. З нею навчалися ще дві дівчини. І загалом в академії було доволі багато жінок, тож дискримінації там не відчувала.
Тепер вона – командирка взводу. І підлеглі чоловіки знову сприйняли її не одразу.
«Коли я тільки прийшла після випуску з академії приймати взвод, хлопці злякалися, – каже Поліна Кравченко. – Окремі з них не могли уявити, що жінка буде їм віддавати накази. Один так і не змирився, казав: «Ти мені не командир». Написав скаргу і його перевели у взвод, де командує чоловік. Зараз проблем немає, я роблю свою роботу, уникаю розмов на цю тему. У мене є своя думка, але я втомилася комусь її доводити».
Зараз, за словами Поліни Кравченко, у неї з колективом хороші стосунки.
Інколи треба йти
За словами психологині Анни Шийчук, часто чоловіки навіть не задумуються, що їхні коментарі ображають жінок. Це – наслідок стереотипів, які сформувалися ще давно.
«Сексизм – це соціально прийняті норми, які передбачають дискримінацію жінок. І ця історія тягнеться багато сотень років, – каже Анна. – Сексизм щодо жінок стосується не лише чоловіків, а й самих жінок. Зупинити це коло можна лише освітою. Розповідати дітям на звичайних прикладах».
Анна Шийчук радить жінці, якщо її не влаштовують певні порядки у сім’ї, просто не мовчати. Чоловік може бути навіть здивований, що вона почувається некомфортно, бо ж сам виріс зі стереотипами, що це – «жіноче щастя».
«Якщо чоловік вважає, що робота жінки – його обслуговувати, а вона з цим не згодна, то конфлікт уже є, його не уникнути, – каже психологиня. – Треба доносити свою думку. Завжди в «я-повідомленні»: «Я нещаслива, я втомлююсь». Уникати образ, звинувачень. Треба забути про пошук винних, а виходити на діалог».
Якщо жінка потерпає від образ чи навіть агресії на роботі, тут уже питання, наскільки вона дорожить своєю посадою. Спочатку треба спробувати донести до співрозмовника, що його поведінка неприємна. Якщо не допоможе – наважитись на радикальний крок.
«Ви не можете змінити всіх людей і з деким доведеться прощатися. Бо не всі колективи можна оздоровити, – каже Анна Шийчук. – Я розумію, що інколи звільнитись – це питання складне. Та люди не мають залишатися у токсичному середовищі».
Загалом, за словами психологині, рівні права – це про те, що людину треба поважати не тому, що вона певної статі, а тому, що вона – людина.
Допоможе закон
У вересні 2021 року Верховна Рада проголосувала за закон про заборону сексизму в рекламі. Адже часто саме там поширюються стереотипи про роль жінки як домогосподарки або надто її сексуалізують.
У рекламі заборонили демонструвати переваги однієї статі над іншою, показувати стереотипні ролі чоловіка і жінки, насильство за ознакою статі, а також тіло людини як сексуальний об’єкт. У разі порушення рекламодавець повинен заплатити штраф у десятикратному розмірі від мінімальної зарплати. Закон набув чинності 8 січня 2022 року.
Наука, навчання, премії. Франківчанка Тетяна Татарчук любить хімію та навчає цьому інших
На сексистську рекламу можна поскаржитися в різні установи. Зокрема, у Державну служба України з питань безпечності харчових продуктів, яка контролює сферу реклами і має право штрафувати порушників, Індустріальний гендерний комітет з реклами чи Національну раду з питань телебачення та радіомовлення (якщо така реклама чи оголошення розміщені у ЗМІ).
А у побуті чи на роботі варто не толерувати коментарі, пов’язані зі статтю, не сміятися із сексистських жартів та не робити вигляд, що нічого не відбувається. До того ж, це стосується не лише тих, проти кого спрямовані такі коментарі, а й свідків такого ставлення.
Авторка: Ольга Романська
Comments are closed.