«Коли Марічка зустріне в місті військового, подарує йому оберіг і обніме, то потім каже: «Татом пахне…»
9-річна дівчинка з фронтового села чекає батька-військового й, незважаючи на важку хворобу, допомагає ЗСУ. Про історію дівчинки написали на сторінці 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
Марічка Вайло живе в селі Кам’янське на Запоріжжі. Вірніше, жила раніше, бо село знаходиться фактично на лінії фронту й зруйноване вщент. Спеціальна загальноосвітня школа-інтернат, де вчилася дівчинка, розбита обстрілами російської артилерії. Від будинку, в якому вона росла, теж мало що залишилося.
Тому з перших днів повномасштабної війни дитина разом із мамою, бабусею й молодшим братиком змушені були тікати в обласний центр. Батько Марусі – кадровий військовий, вона не бачила його дуже давно, але вірить, що з ним усе гаразд. І щодня молиться за всіх військових, котрі боронять Україну.
Марічку війна зачепила безпосередньо, – каже бабуся дівчинки пані Наталя, – дитині дуже болить, вона чекає тата. Тому запропонувала робити щось приємне для військових – виготовляти обереги, ниточки, сердечка. Коли виходимо в місто на прогулянку, Марічка побачить військового, то привітається «Слава Україні!». А потім підійде й подарує оберіг зі словами: «Щоб Господь оберігав, і щоб ви повернулися додому живими й цілими». Буває, бачимо, сидить військовий на лавці, змучений, видно, що з передової. І коли Марічка підходить, у його погляді читається – дитино, що тобі від мене треба? А коли чує: «Ми хочемо вам подякувати й подарувати оберіг, як міняються його очі! Внучка потім каже: «Ми ще одну людину порадували!
Читайте також: Та жити буду! Коломиянин Юрій Фурик після ампутації планує знову тренувати дітей
Вона роздарувала близько сотні оберегів, відчула, що потрібна й робить добру справу. А коли чує від військових: «Ми заради вас воюємо», то обніме, а потім каже мені: «Татом пахне…» Для нас кожен військовий, як рідний.
У дівчинки від народження ДЦП, їй важко координувати рухи, але вона плете з бісеру браслети робить обереги, продає, а гроші віддає на ЗСУ.
Економить навіть на шоколадках, каже: «Я обійдуся…», хоча дуже любить солодке.
Ми дізналися, що на нашому напрямку воює 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада, написали на її сторінку у Фейсбуці, попросили про зустріч і передали подарунки – підписаний прапор України, обереги, малюнки, браслети, іконки, – продовжує бабуся. – Внучка й далі плете браслети й робить обереги, незважаючи на хворобу, не збирається зупинятися.
128 гірсько-штурмова бригада щиро дякує Марічці за підтримку й робить зустрічний подарунок – іменну мінометну міну, яка полетить у ворога, щоб відплатити за зруйновану школу, будинок, село.
І наша бригада, і всі Збройні сили України б’ються заради тебе, Марічко, заради всіх українських дітей, їхніх рідних і близьких! – пишуть на сторінці 128 ОГШБ.
