Люди

Тарас Прохасько: українці вміють цінувати життя, а росіянам все по*уй

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Тарас Прохасько – один із найпопулярніших сучасних українських письменників. Без перебільшення, він є символом сьогоднішнього Івано-Франківська. Міста, яке стало прихистком для десятків тисяч вимушених переселенців. 

В інтерв’ю Українській правді Прохасько розмірковує про те, як війна змінює його рідне місто, пояснює, чим українці відрізняються від росіян, чому нам таки варто очікувати смерті Володимира Путіна, та переконує, що в Україні неможлива диктатура, пише Репортер.

Тарас Прохасько
– Якщо так можна сказати, Західна Україна живе на шпагаті – між миром і війною. Як ви можете описати стан речей зараз в Івано-Франківську?

– Франківськ дуже багатий на різні відчуття. Тому що звідси багато мобілізованих солдатів, звідси є значна частина армії.

З іншого боку, тут страшенно багато з’явилося людей нових, які раптом змінили атмосферу міста, і вона стала якоюсь неймовірною, я б навіть сказав феєричною. І в цьому є також і співпереживання, емпатія, що от ми можемо прийняти цих людей.

Тут нашарування дуже багатьох відчуттів. Зрештою, є й така важлива річ, як те, що Галичина перебуває, як ви кажете, в певному шпагаті. Бо, з одного боку, вона є носієм ідеї соборності України. З іншого боку, вона є носієм певного свого ідеалу, якою би мала бути Україна.

І от тут така дуже тонка, чуттєва річ. Ми воюємо, ми боремося, ми відстоюємо соборну Україну, але чи така вона, яку би ми хотіли? У частини людей було відчуття, що так, ми покладемо за цю ідею душу й тіло. А в частини людей було відчуття, що насправді ж це не та Україна, яку ми собі уявляли, яку ми собі прагнули. Так було впродовж довгого часу.

І тепер от настав благий час, коли стало зрозуміло, що Україна, яка би вона не була у реальності, і які би не були співвідношення з тою омріяною, ідеальною Україною – але це саме те місце, яке єдине на світі забезпечує і гарантує існування української нації, українського народу.

Я пам’ятаю настрої, які постійно були впродовж останніх 30 років, що, мовляв, не така, щось не так, треба ліпше. І от настав той момент реального відчуття, що іншого місця, іншого екотопу, іншої екологічної ніші – для нас немає. І нам треба нашу країну боронити і захистити.

 
– Що змінилося в Івано-Франківську з 24-го лютого?

– Тут з’явилася велика кількість людей, які не місцеві, нетутешні. У мене часом виникають порівняння зі, скажімо, Віші – це столиця неторкнутої німцями Франції, куди втекло багато людей, і то було таке курортне місце.

Такі порівняння виникали особливо, коли була сонячна погода: люди продають квіти, музиканти, якісь розваги. І на променаді в 400 метрів, на так званій “сотці” Франківська, ходять всі ці люди, які приїхали, освоюються в новому просторі.

І от це якраз було новим відтінком Франківська.

Люди, які прибули до Франківська, є кількох категорій. Одні приїхали наперед, ще перед всіма небезпеками – вони забезпечені, винайняли тут квартири. Багато людей поїхало на Буковель. Але дуже багато є людей, які виїхали зі страшних умов вже тоді, коли почалися всі ці моторошні речі довкола Києва і Харкова.

Ці люди вже запізнали і бомбардування, і бачили недалеко оці руські війська і таке інше. І вони не є заможні. Вони приїхали сюди і знайшли спокій.

Тут дійсно виглядає просто якась райська місцина, можна жити спокійно. Тут навіть перестали реагувати на повітряні тривоги. І такі бувають смішні ситуації, просто парадоксальні, коли супермаркети продуктові не працюють під час повітряних тривог, але люди стоять на сходах перед супермаркетом, чекають, коли він відкриється.

Тобто вони нікуди не йдуть, ні в які сховища, нікуди не забігають, і це виглядає, як якесь кохання в часи холери чи пір в часи чуми.

– Перейдемо до більш широких питань. Путін публічно говорить, що Україна – це «вигадана держава», Ленін її створив та інші дурниці. Який світ хоче збудувати російський президент?

– Путін не є оригінальним, це дуже давня російська легенда. Він будує максимальну присутність на тих землях, які, за якимись давніми уявленнями, вважаються сферою впливу Росії.

Путін просто актуалізував цю давню ідею. За якимись такими уявленнями він і живе.

– На вашу думку, як Путіну вдалося зі свого народу зробити мовчазне «стадо»?

– Я хочу задати якось так по-єврейськи відповідь у формі питання: а коли там не було «стада‘?

Тобто не хочу сказати, що усі росіяни належать до якогось «стада», але…

 
Але 71%, які підтримують війну. 

– Інакше ніколи не було. Згадаємо, що діялося на Кавказі в 19-му столітті або Суворов і Варшава, або російська короткочасна окупація Галичини, окупація Львова в 14-15-му році. Тобто вони завжди були такими. І це, як на мене, дуже важлива річ, яку потрібно розуміти.

Воно не з’явилося звідкись, це не якесь чудо. І цей стиль російський, в тому числі поводження окупаційних військ, риторика лідерів, зрощення з ідеологією якихось ієрархів православних і руських інтелектуалів-філософів, воно все триває довгий час.

Я, скажімо, зовсім не є шокований тим, що сталося. Так мусило бути.

– Що ви маєте на увазі?

– Війна ця.

– Чому вона мусила бути?

– Тому що таким є ставлення Росії до України. І ці якісь хвилі, як кажуть руські літератори, «минутной слабости», коли руські розслаблялися і були зайняті собою, вони минають. І завжди є оця хвиля експансії, агресії.

– Ви самі згадали часи окупації Галичини. Зараз ви допускаєте можливу окупацію Галичини з боку Росії?

– Ні, я вважаю, що до цього не може дійти. До окупації – ні. Хоча багато чого залежить від того, що відбувається в цілій Україні. Ситуація у Маріуполі – скільки там людей загинуло, нищать Харків… Москаль вкотре робить, що хоче.

І це жахливо – самому собі признатися в тому, що він може насправді робити те, що хоче. Він може робити такі речі, які ніхто не допускає, не визнає…

І що мене найбільше лякає стосовно питання про Галичину, що я знаю, що руські можуть витримувати страшні умови. Коли усі економісти й аналітики західні кажуть, що їм кранти – вони й далі можуть жити собі в таких умовах.

Росіяни безліч разів витримували надлюдський напряг. Те, що називається «что немцу смерть, то русскому хорошо».

Вони здатні дойти до крайнього рівня стискання і потому можуть іти, іти, іти і валити, валити, валити. І тому вони ще можуть мордувати Україну дуже довго цією своєю потрощеною, понівеченою, виснаженою силою.

– Багато людей зараз сподіваються, що, як помре Путін, Україна зможе нормально жити. Смерть Путіна може змінити ситуацію у Росії? 

– Так, може змінити. Бо в Росії завжди було все страшно зав’язано на лідері чи якомусь диктаторі. Вся історія російська підтверджує, що кожна смерть диктатора якимось чином змінює ситуацію.

Досить останньої згадки про смерть Сталіна. Вона все ж таки була страшенно суттєвою у всіх відношеннях – і зовнішньополітичних, і внутрішньополітичних. І, як це не дивно, це навіть відобразилося на режимі у ГУЛАГу.

Розуміння того, що Сталіна нема, от немає цього Чінгісхана чи як його назвати, Тамерлана їхнього найголовнішого, то всі починають якось інакше поводитися.

 
– Тобто смерть Путіна нам треба чекати?  У цьому є сенс?

– Так. Це не змінить ставлення російського народу до українського питання. Але воно в будь-якому випадку змінить тактичні підходи і їхні рішення.

Повну версію інтерв’ю читайте на УП

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні