Пропонуємо свіжу публікацію франківського письменника Тараса Прохаська на порталі Збруч.
То, якою активною була реакція на один з найлітературніших дописів Юрія Андруховича, свідчить, що цей Андрухович дійсно є великим письменником. І не тільки тому, що багатьом хочеться побути – хай і у спосіб заперечення і зневаження – поруч з ним. І не тому, що написане ним стає фактом реальності, який перетворюється на особисту пригоду читача. Просто йому притаманна та незбагненна властивість, яка є найвищою функцією не розважальної літератури – відчути, що відбувається у гігантській сфері невимовного і через кілька лапідарних образів промовити ці лячні почуття, знайти незворотну послідовність слів, яка відкриває крани до підземних вод. Назвати проблему, яку неможливо заперечити, перекричати, заговорити, розчарувати. Яку тільки можна або прийняти, або витісняти.
І проблема ця – як і текст письменника – багатоповерхова.
Ясно, що туристи – лише інтродукція, привід, натуралістична замальовка, дрібниця, болісна, але дрібниця. Туристи завжди чужаки, якими би вони не були. Між туристами і місцевими усе існують специфічні стосунки взаємних зневаги і підлещування. Де би це не було. І незважаючи на окремих вдумливих туристів та прегостинних приймаючих. А в теперішні часи тим більше – коли туристика стала масовою, коли основна маса туристів перестала бути дослідниками, а стала звичайними тваринними споживачами. До них взагалі марна справа звертатися через літературні тексти. Якби ті мислячі інтеліґенти, які взялися обурюватися за образу таких туристів, у момент обурення уявили собі тих, за кого запереживали, то, мабуть, не написали би жодного слова у захист, бо ж самі добре знають, що це за публіка, самі з такими мучаться.
Ясно також, що російські туристи – кажу російські, щоби не обтяжуватися цим фальшивим покручем «російськомовні», адже туристів завжди ідентифікують за мовою – особливі. Не тільки у Карпатах і у Львові, а в цілому неросійському світі. Якщо коротко – їх відразу видно-чути і нема навіть потреби питатися, звідки вони. Чистота стилю. Унікальна частота гучності. Де ми – там наше.
Тому названа проблема є глибшою. Вона полягає в тому, що російські туристи у Карпатах називають себе українцями, які їздять собі по різних реґіонах своєї країни і сподіваються, що їх не повинні сприймати як чужих. І тут вилазить ще один рівень дійсності. Нав’язлива експансія такої моделі України, в якій росіяни також є українцями. В якій російська Україна є суперовою Україною, і так має бути, бо до того йде, і не можна будувати паркани і межі.
Але ще глибша правда є такою, що є люди, яким від такої моделі боляче. Є люди, яких така перспектива зовсім не вдовільняє. Є люди, яким всі раціональні і матеріалістичні арґументи нічого не промовляють. Вони, можливо, архаїчні, але їх переймає чисте буття, тобто, мова.
Вони знають, що не територія, не сувеніри, символи і атрибути, не освіта і ідеології є визначальними. Визначальним є будова мозку, яка залежить від підсвідомого перебування у мові.
Усім, хто апелює до користі інтернаціоналізму, варто розуміти, що є речі, які не стосуються користі. Варто усвідомити, що російська мова є не просто чужою. Вона є мовою насильства. Її конструкції, саме її звучання може викликати жахи. Як у жертви зґвалтування звучання мови насильників спричиняє у кращому випадку вагінізм. Український Захід ледве навчився робити спільне життя із своїми давніми росіянами. Аж тут така навала. І така концепція. І під вивіскою української держави. Досить уявити собі таку фрустрацію. Єдина у світі українська держава перетворюється на затишний куточок Росії. При цьому насильники, які уникли суду, втікають від своєї вини, взиваючи о поміч – що їм тут щось загрожує.
Отож, проблема є така: залежно від мови існує дві України, яким ніяк не стати рідними. Заради свого виживання обидві України роблять і будуть робити то, що дає їм змогу вижити. Вижити їхньому космосові, вижити їхній мові, вижити властивому їм буттю.
До речі, дуже некоректно прикриватися російськими громадянами України, які цю Україну боронять від тої Росії. Вони боронять свою Україну, в якій їм добре, в якій вони незгідні з рештою Росії, але боронять свій російський філіал. Так уже бувало. Англійські американці також затято воювали за незалежність від Англії. І в їхній англомовній Америці зовсім не йшлося про американських американців, про індіянів.
І ще одна причина аґресивності. Українські росіяни розуміють, що попри весь комфорт, їм завжди буде бракувати того ненамацального, що робить зручну територію до кінця своєю. Навіть якщо затлумити останнього носія української мови, їм на цій землі ніколи не снитимуться сни українською.
