Певно, кожен із нас, хоча б раз у житті опинявся у місці, де почувався не надто комфортно. Здається, причин ніяких немає, а по шкірі раптом починають повзати мурахи, весь час хочеться оглянутися через плече, відчувається присутність когось чи чогось іншого. У народі такі місця називають «недобрими», а історій про те, як вони отримали свою холодну енергетику, можна почути безліч.
Школи на могилах
Пані Надія народилася ще в радянському Станіславі. Як і всіх у той час, їй вбивали атеїзм. Не прийнято було думати і про якихось духів, привидів чи полтергейстів. Та все ж відчуття неспокою, які приходили до неї в одному з приміщень рідної школи, жінка запам’ятала назавжди. І досі впев-нена, що це неспроста.
«До школи я ходила давно, ще у 1960-х роках, – згадує пані Надя. – У нас, в Івано-Франківську, цю школу називають німецькою. Може, зараз це прозвучить смішно, але найбільше я остерігалася шкільного туалету – там весь час стояв важкий, нудкуватий запах». Уже пізніше жінка довідалася, що у підвалах їхньої школи колись була катівня НКВД.
Працівник музею визвольних змагань Іван Павликівський вже більше 20 років займається розкопками поховань жертв НКВД. Він розповідає: «Справді, у підвалі теперішньої школи № 5 була катівня. Там діялися просто страшні речі. Але не тільки у цій школі. Будинки по всій теперішній вулиці Франка заселяли енкаведисти, а у підвалах вони тримали в’язнів».
Багатьох з цих приміщень уже немає на карті міста. Але те, що було у підвалах, в більшості ніхто не розкопував. Пан Іван розповідає, як пробував робити
розкопки біля інституту «Діпромісто». Виявилося, що пустоти, в яких колись були підвали, засипані піском. Павликівський впевнений – неспроста.
У 1995 році він проводив розкопки між школами № 5 і № 7, тоді викопав 15 тіл. Але запевняє, жертв має бути значно більше, особливо під сьомою. Всі підвали там і досі стоять замуровані, а у п’ятій школі досі відкрили тільки одну четверту підвалів.
Те, що школи стоять на братських могилах, пан Іван вважає недобрим знаком.
Єврейський цвинтар
Не надто позитивною славою користується в Івано-Франківську і міське озеро. Наприклад, Наталка, студентка університету нафти і газу, обходить його тридцятими дорогами. Їй не дає спокою випадок кількарічної давності. «Ми відпочивали там компанією. Мені захотілося скупатися, – розповідає Наталка. – А у воді раптом відчула, що не можу рухати ногами, наче хтось зловив і тягне. У мене така паніка почалася! Добре, що друзі були недалеко. Витягнули».
Для себе дівчина знайшла причину цього трафунку. «Озеро «недобре», тому що його зробили на старому єврейському цвинтарі. А ще тут колись фашисти масово розстрілювали євреїв з сусіднього гетто, – запевняє вона. – Тож хіба дивина, що стільки людей втопилося у цій не надто великій водоймі».
«Насправді, ніякого старого цвинтаря під озером немає і ніколи не було. То все байки, – запевняє івано-франківський рабин Мойше Лейб Колесник. – Єврейське кладовище знаходиться метрів на 700-800 від бордюру озера. Воно було діючим з 1926-го по 1967 рік. Зараз ним опікується наша громада».
Було у нашому місті ще одне єврейське окопище. Знаходилося воно там, де зараз стоїть кінотеатр «Космос» і навколишні будинки. «Той цвинтар був величезним, – каже рабин. – Повністю його знищили аж у 1960-61 роках».
Тоді й почали зводити майбутній кінотеатр. А далі сталося ось що – у ніч перед першим сеансом пройшла сильна злива і стеля кінотеатру обвалилася. Жертв не було, але люди швидко зогледіли у тому помсту потривожених мерців. Та й рабин каже: «Ніщо у цьому світі не минається безслідно».
Фантом у мерії
У народі переповідають, що свої потойбічні фантоми має і військова частина, що на вулиці Чорновола. Облюбували вони собі бокове приміщення на третьому поверсі.
«Зараз воно не використовується, стоїть законсервованим, – розказує офіцер відділення виховної роботи Іван Бондарев. – Але час від часу звідти лунають дивні звуки, наче хтось ходить, скрипить підлогою. Деколи навіть голубувате світло пробивається. Принаймні, тамтешні бібліотекарки не раз розповідали про ці явища – приміщення знаходиться якраз поруч бібліотеки».
Можливо, військову частину також тривожать духи замордованих в’язнів. Адже колись саме тут знаходилася тюрма «Діброва». «На початку минулого століття в’язні вчинили бунт, – каже Бондарев. – Розправилися з ними немилосердно – приковували до стін ланцюгами так, що вони навіть поворухнутися не могли, і катували».
Таких «недобрих», дивних місць в Івано-Франківську є ще чимало. Опитані нами городяни згадували і маленьку вуличку Тисячоліття Хрещення Русі. Мовляв, моторошно там, особливо вечорами. Навіть якісь напівпрозорі фігури бачили. Кажуть, що тут колись був холерний цвинтар.
«Репортеру» вдалося втрапити навіть на тих, хто говорить про фантом у Білій хаті. Мовляв, і там не все чисто. Вряди годи, особливо пізніми зимовими вечорами, у крилі, що належить мерії, хтось любить шаркати ногами та тягати за клямки.
Можливо, дух. А може, хтось просто лякає посадовців. Аби дурницями не займалися.
