Три тижні у галереї Промприлад.Реновації тривав мистецький проект Яреми Стецика «Вогні Святого Духа». Усі охочі могли намалювати свій вогонь на шматку фанери. Приєднався і «Репортер».
Понад 100 вже готових робіт переїхали і до 11 травня ще запалюватимуть територію палацу Потоцьких. А потім їх таки спалять.
«Вогні Святого Духа» – це була тема одного з уроків у школі мистецтв у Підпечерах, – розповідає Ярема Стецик. – Проект тривав майже рік. А коли в галереї на Промприладі з’явилося вікно між офіційними операторами, я вирішив його відродити. Моя майстерня поряд і мені не цікаво, коли там зовсім нічого немає. А проект вже був придуманий. Я свідомо обрав фанеру як матеріал. Бо ми не імітуємо вогонь, а створюємо іншу картинку, театральну декорацію. І водночас вносимо щось своє. В результаті вийшли дуже різні роботи, задумане відбулося».
Дуже швидко вогні вийшли за межі галереї – Стецик розвішував роботи і в коридорі. Там було місце для щойно намальованих вогнів. Інші переміщали в галерею. Підвішені до стелі фанерні вогні з химерними малюнками виглядали казково і трохи космічно.
Охочих «запалити» тут чекали щодня. Ярема давав фанеру, фарби, крейду, навіть старі малюнки з дитячого конкурсу – для колажів. Можна було принести й щось своє.
Так одного дня жінка, яка малювала з онкохворими дітьми у лікарні, принесла їхні готові роботи та поклеїла на один із вогнів.
А сестра-служниця Згромадженння сестер Святого Духа Едіта-Марія приїхала спеціально із Хмельницького. З собою привезла домашнє печиво у формі вогнів, якими пригощала усіх охочих, та Біблію. І першого ж дня принесла до галереї купу хмизу, який назбирала в околиці.
«Я дуже рада бути у Франківську. Сьогодні займалася кущем, – розповідає Едіта. – Святий Дух – дуже конкретний. Бог з’явився Мойсею в кущі вогненному. Тому я вирішила, що треба зробити кущ вогненний і на кожному промені вогню написати дуже конкретні слова про Бога».
Показує у галереї принесений хмиз. В цю купу вже встромила кілька фанерних вогнів. Один з них якраз розписує – з одного боку готовий малюнок когось із учасників, а з іншого Едіта наносить слова з Біблії.
«Якщо писати, то вже з достовірного джерела, – говорить сестра, показуючи на відкриту Біблію. – От тут йдеться: «Бачу бідування народу свого…». Думаю, нині це дуже актуально. Бог не далеко десь. Він в курсі, все бачить».
Форма вогнів була довільною і залежала від учасників. Кожен малював на фанері лінію, а за нею Ярема Стецик з листа вирізав вогник. Його можна було розмалювати за своїм задумом чи покликом. Каже, були такі, що вирішували, що саме намалювати вже на місці, а хтось приходив не лише з готовими ідеями, а приносив свої матеріали.
«Якби я робив форми сам, може б, вони й не вийшли однаковими, але були б точно однотипними. А так – і квадратні, і прямокутні, і круглі, і стрічкові, – говорить Ярема. – У нас з першого дня були достойні роботи. Спершу було п’ять вогників і вже – круто. Ми особливо не чекали на людей, але їх приходило багато – і тих, хто малювали, і тих, хто дивилися. Ті, що малювали – найцінніші, бо вони щось говорили, думали, ділилися, можливо, щось переосмислювали».
«Репортер» теж прийшов зі щирим бажанням долучитися. За кілька хвилин нам знайшли фанеру, з одного боку вже розмальовану, але чисту з іншого. Трохи часу знадобилося, аби набратися натхнення та сміливості, а далі дві години минули як одна мить. І ось вогник «Репортера» розмістився з іншими на стіні перед галереєю.
Нині його гойдає вітер між деревами на подвір’ї палацу. Впізнаєте без проблем. А за бажання встигнете й собі щось натворити.
«Проект не має часових рамок. Якщо буде настрій та натхнення, то можна його продовжувати. В палаці теж є і фанера, і матеріали, – каже Ярема Стецик. – Ми перенесли зо три величезних пакунки – в сумі, мабуть, більше сотні вогнів. Використали 14 листів фанери розміром 150 на 150 см. Багато це чи мало – не зрозуміло».
Каже, якщо не буде розуміння, куди виставка йде далі, і вона не матиме продовжень, то її спалять одразу після фестивалю «Вгору серця». В архів підуть хіба фотографії – саму фанеру зберігати не планує.
«За цей час було з десяток груп. Була, наприклад, група письменників і художників з мистецької резиленції у Яремчі. Вони написали перші найбільші слова, – розповідає Ярема Стецик. – Це було одразу розширенням світогляду – майже 20 різних людей з цілої України якраз шукали натхнення і принесли його із собою. Сам проект — якраз про те, що Святий Дух – це найбільше натхнення. Ми все ганяємося за якимись логічними мотиваціями, а Святий Дух має цю найпотужнішу силу і може запальничкою так підігріти, що ти не будеш думати про логіку, а будеш спершу робити. І найбільше натхнень в цьому проекті було в словах».
Comments are closed.