У неділю, 23 квітня, в Україні відзначають День психолога. На війні людина, яка завжди вислухає, порадить, підтримає, особливо важлива. На плечах психолога також лежить відповідальність не лише за психічний стан бійців, але й за їхні життя. Це добре знає офіцер-психолог 109 окремого гірсько-штурмового батальйону бригади «Едельвейс», старший лейтенант Станіслав Яцюк, пише пресслужба батальйону.
Станіслав Яцюк народився в Хотині, закінчив школу й сільськогосподарський технікум. Дві вищі освіти за спеціальностями «економіка» та «психологія» здобув у Кам’янець-Подільському університеті імені Огієнка. Служив психологом у головному управлінні Нацполіції у Чернівцях. За цим фахом працював і в Хотинській загальноосвітній школі №1. А у 2020 році підписав контракт зі Збройними силами України. Одружений, у нього з коханою росте донечка Міа.
– Станіславе, які основні функції виконує офіцер-психолог?
– Психолога в армії не видно, але він завжди поруч. Наприклад, допомагає ще на стадії відбору визначити, яку роботу доручити конкретному кандидату, де він проявить свої найкращі якості. Також допомагає командиру працювати з колективом, розв’язувати можливі конфлікти й суперечки.
Крім того, надає військовим психологічну допомогу. Одне із завдань – вчасно донести бійцям, що стресові стани, які вони переживають, – страх, заціпеніння, паніка, тремор (тремтіння) – то нормальна реакція організму на ненормальні обставини. І навчити – як допомогти собі самому та бойовому побратиму.
Психологічна підготовка дає можливість запобігти «невидимим пораненням» або зменшити їх вплив на бійця. Коли людина обізнана з тим, що з нею може трапитися, то і вплив травмуючої події (якою, власне, є участь у бойових діях) значно менший. Якщо поранення від кулі стається миттєво, то «невидиме поранення» – посттравматичний стресовий розлад – може проявитися через певний час. Завдання психолога – зробити бійцям «щеплення», щоб наслідки для них і для суспільства були мінімальними.
– Що повинен знати й уміти військовий психолог?
– Він має вивчити всі види бойової праці військових, ситуації їхнього побутового життя. Психолог мусить уважно спостерігати за поведінкою військового та робити дуже швидкі висновки. Інколи швидкі, інколи треба довго спостерігати за людиною. Зібрану інформацію слід проаналізувати й надати командиру для прийняття рішень. Тобто аналіз і синтез – головні навички.
Крім того, психолог може вчити військових працювати з диханням, нормалізувати його, концентрувати увагу. Проте, найголовніше, мабуть, військовий психолог має сам бути стресостійким, любити людей, приймати їх у будь-якому вигляді й у різних проявах.
– Що на війні найбільше негативно позначається на психологічному стані?
– Як це може декому з цивільних видатися дивним – проблеми з відпустками додому. Бо кожен із хлопців і дівчат бажає хоч раз на три місяці побути з рідними, що найкраще сприяє психологічному відновленню. Адже довготривале перебування на передовій, під постійними обстрілами, дається взнаки.
Читайте: Думав, не повернеться. Франківський пілот Дмитро Шкаревський одужує та хоче літати
Загалом війна «дарує» людині дві смертельно небезпечні психологічні проблеми. Це бойовий стрес і бойова психологічна травма.
Бойовий стрес – це психологічна реакція на те, з чим психіка військового до війни не зустрічалась. Обстріли, кров, втрата побратимів і поранення тих, хто воює поруч.
Бойова психологічна травма – психічна травма, викликана впливом факторів бойової обстановки, яка призводить до розладів психіки різного ступеня тяжкості.
– Як саме психологи допомагають армійцям?
– Завдяки роботі капеланів у нашій бригаді створений центр психологічного відновлення «Смерека». У ньому з армійцями працюють психологи, медики. Є сауна, окрема кухня, де страви готують кухарі з ресторанів, приїжджає оркестр, у вільний час хлопці співають під гітару та в караоке.
Постійно спілкуюся з бійцями, яких направили на відпочинок та відновлення, проводжу з ними групову терапію. Збираємося за столом і під час невимушеної розмови бійці розповідають про проблеми, які у них виникають.
Також проводжу тренінги з тими, хто повернувся з передової. Індивідуальне спілкування дає змогу визначити, хто з хлопців і дівчат має проблеми морально-психологічного плану, потребує допомоги фахівців. Потім розмовляю з командиром їхнього підрозділу, за потреби відправляємо людину на відновлення.
– Яка найбільша перевага і найбільша складність у роботі психолога?
– Думаю, що найбільша перевага і цінність – це подяка людей, яким ти допоміг. Якщо моя праця приносить користь, то я на правильному шляху. А найбільша складність полягає в тому, що потрібно бути водночас і психологом, і військовим. Інколи це дещо різні сфери діяльності.
Психолог зобов’язаний на багато речей дивитися ширше, ніж військовослужбовець. Він мусить бути гнучким, знаходити індивідуальний підхід до кожної людини, що потребує його допомоги. Багато хто вважає, що роботу психолога можна описати двома дієсловами – «мовчати і слухати». Я з цим не згоден. Особисто від себе мені хочеться додати – «думати, діяти, допомагати».
– Що вас найбільше вразило на війні?
– Перший її день. Тоді я перебував у наряді в частині, яку перекинули до іншої бригади на півночі України. О другій ночі командир наказав зібрати офіцерів. На нараді дали команду всім роздати зброю та боєприпаси. А о четвертій підняли по бойовій тривозі.
Невдовзі у телеграм-каналі побачив, що росіяни завдали перші удари по Києву. Ніхто з офіцерів не хотів вірити у те, що розпочалися неймовірні жахіття. О пів на шосту ранку ворог обстріляв ракетами місце дислокації нашого батальйону.
Спершу не міг усвідомити, що це дійсність, а не сон. Підсвідомо скував страх. А через годину ми почали висуватися на попередньо визначені позиції оборони. Дуже запам’яталося, коли рухалася наша техніка, на вулиці вибігли цивільні, дехто з них плакав.
Читайте також: «Діти навіть не плакали». Начальниця поїзда Галина Соловей про перші евакуаційні рейси (ФОТО, ВІДЕО)
А потім було 9 березня. Ми зайняли оборону на Київщині. А коли пересувалися в механізованій колоні, ворожий винищувач пролетів на низькій висоті й завдав ракетного удару. Але ми не постраждали, бо сніг ускладнив прицілювання, тож боєприпас розірвався неподалік у яру. Мене тоді вибуховою хвилею викинуло з машини. Тому 9 березня, коли це трапилося, вважаю своїм другим днем народження.
– Який випадок у роботі особливо запам’ятався?
– Того військового звали Іван, йому було дещо більше 20 років. У бойових діях у районі Лисичанського нафтопереробного заводу, що на Луганщині, він втратив двох близьких побратимів. Його направили до психолога. Я зустрів бійця, він мовчки плакав цілу годину, бо від пережитого перебував у важкому психоемоційному стані. Після адаптації та роботи з ним фахівців Івана перепризначили туди, де менші психологічні навантаження.
Там я вперше потрапив під обстріл «градів», то було торік у травні. Зараз воюємо на Донеччині – на Бахмутському напрямку.
Неодноразово доводилося перебувати там, де рвуться російські ракети, снаряди чи міни, потрапляти у небезпечні ситуації.
– Як психолог може допомогти тим, хто вперше потрапив на фронт?
– Перш за все, нічого не приховуючи й не прикрашаючи, розповідати всю правду про війну. Головне – це мотивація бійця для виконання бойових завдань. У нас є два варіанти – або ти воюєш, обороняючи Україну, свою родину, або москаль прийде і встановить свої порядки, тебе, ймовірно, вб’ють, а твоя сім’я буде змушена тікати з рідних місць і шукати кращого життя за кордоном.
– Чого найбільше прагнете?
– Перемоги, і щоб усі, хто воює, залишилися живі та якнайшвидше адаптувалися до мирного життя. Без цього буде дуже складно. Найголовніше – це збереження життя і здоров’я, як фізичного, так і психологічного.
Читайте: Херсон до і після. Журналістка Валентина Федорчук – про вісім місяців окупації та героїв міста
Comments are closed.