Вона не знала про трагедію у Бучі, не знала про окупацію Маріуполя, не знала і про те, що її рідне місто, Київ, обстрілюють ракетами.
Також 93-річна Олена Лугова не здогадувалася, що в Україні почалась повномасштабна війна, бо рідні від неї приховували усе понад місяць, пише Репортер з посиланням на ТСН.
Киянка Олена Лугова, кандидатка історичних наук, яка за свої проукраїнські наукові роботи під час СРСР піддавалася гонінням. Вона народилась у 1928 році. І дуже добре пам’ятає і репресії 37 року. Пам’ятає і Другу світові війну.
«Я пам’ятаю, ми сидимо, а я ж уже була велика дівчинка, мені 13 років було. Ми читаєм книжку і літають, гудуть літаки. Ой, завішуйте війна, двері, бо зараз можуть бомбу кинути і почалась Друга світова війна», – додає жінка.
На її очах в окупованому Києві євреї йшли на розстріл в Бабин яр. «Тихо-тихо, а тоді верещать страшенно. Наші хлопці полізли на дерева, кажуть, їх розстрілюють», – пригадує Олена.
Усі жахи, які довелося пережити у дитинстві вона переповідала рідним, отже невістка боялася, що новину про ще одну війну її свекруха не витримає, бо ж і вік, і хитке здоров’я. Тому вирішила це приховати. «Коли почалася війна, вона була погана. Зараз вона рухається з паличкою, тоді взагалі не рухалася. Ми вирішили, накладати на це ще переживання, це буде надмірно», – запевняє невістка Надія.
Тож у будинку раптово «вийшла з ладу» техніка. «Легко було зробити з приймачем, бо до того вона впустила його. І я сказала, що приймач йде «в ремонт», а за ним пішов «у ремонт» телевізор», – додає Надія.
Родина всім знайомим заборонили бодай словом згадувати про війну. І так упродовж 33 днів. Поки хтось не проговорився у телефонній розмові.
«Вона не видала цю подружку під жодними тортурами. Вона сказала нам з доглядальницею, що ми скоїли злочин, що її відлучили від інформації. Що це гріх», – каже жінка.
Після цього по кілька годин на день слухає новини, а після… співає. Це її спосіб боротися з тугою. Про те, що росіяни намагатимуться знищити український народ, каже, завжди здогадувалася.
«”Кохайтеся чорнобриві та не з москалями, бо москалі злії люди, лихо роблять з нами”. Це не сьогодні написано», – цитує Шевченка Олена Лугова.
За себе жінка не переживає. «Мені вже нічого не страшно, я в такому віці, буде війна чи ні, я так чи інакше маю померти. Я вже поза цим страхом», – переконує вона.
А от біль інших людей витримати складно. «Діти вбиті, вони вбивають дітей, вони ціляться в цих дітей, щоб припинити існування української держави», – підсумовує Олена.
За свої 93 роки вона вперше у житті взяла зброю у руки. Це був автомат одного з знайомих, який прийшов у гості. Втримала його і навіть сфотографуватися. Єдине про що шкодує – що не може боронити країну. «З великим бажанням, якби я не була така стара, я і сліпа, і глуха, і ледве рухаюсь, але я хочу, щоб Україна стала незалежною державою», – каже жінка.
Comments are closed.