Карпатський «Бурий» з вигляду дуже тихий і зосереджений. Роман родом із села Потік, що на Рогатинщині. Як і для більшості українців, лютневий ранок докорінно змінив його мирне до цього життя, пише Репортер.
Пригадує як 6 березня мобілізувався, зодягнув «піксель», отримав зброю. Далі пройшов навчання на одному з полігонів – і довга дорога туди, де земля подібна на решето, – на Донеччину.
Я розумів, що їду на війну, тому був готовий до всього. Але найстрашніше випробування було на фермі, – каже Роман. – Ферма – одна з передових позицій, де розпочали були окопуватись наші хлопці. Звідти до москалів було близько 400 метрів. Ворог встиг їх побачити і влаштував справжнісіньке пекло. Почався масовий обстріл: міномети, артилерія, танки, вертольоти. Так тривало сім годин.
Єдиним прихистком на фермі став ангар, бо інші зруйнували ворожі «гради».
От так стоїш, дивишся, а над головою плита, і ще один залп з ворожого танку, вона накриє – і все, кінець, – говорить Роман.
Читайте: На Луганщині знищили ремонтну базу окупантів і багато техніки — Гайдай
Хлопці вже готувались до найгіршого. І тут їх, наче Божою рукою, накрила тиша, повна й довга. Усі розуміли, що треба міняти позицію. Дочекались ночі й зуміли зміститись на іншу позицію.
Якщо ти чуєш свист кулі над собою, то пролетіло. Гірше – коли не чуєш свисту, – каже Роман.
У свої 26 вперше на цій війні разом з бойовим досвідом він отримав і контузію. Після цього Романа хотіли відправити у резервну роту, але він відмовився. Хоче допомагати хлопцям тут.
Коли на фермі ми пішли окопуватись, і міни почали накривати, це було реально страшно, – говорить Роман. – Тому тепер усі хлопці, немов брати. Я не можу їх лишити.
Читайте: Проєкт «MRIYA»: волонтери та кіберполіція разом протидіють окупантам в медіапросторі
Вдома на Романа чекають дружина й донечка Златослава, якій у вересні виповниться 4 роки. «Бурий» часто думає про них. Тут за оберіг має намолену вервицю та фотоальбом. Коли важко, то бере та гортає, згадує дім.
Я постійно переживаю, щоб російські ракети більше не били по заходу України. Тому я воюю тут. Мій батько служив в авіації, я наслідую його приклад. Кривду переможе тільки правда, а правда в тому, що ми захищаємо себе і переможемо! Ти просто ідеш і борониш увесь дім під назвою Україна, – каже Роман.
У мирному житті «Бурий» працював на автомийці та шиномонтажі. Тепер мріє про інше – відкрити бізнес, пов’язаний з теплицями. А ще неодмінно якомога більше часу приділити донечці, яку не бачив з початку того «лютневого» березня.
Авторка Надія Балагурак, фото Олександра Населенко
Comments are closed.