Дозвольте відразу пояснити, що нижче не буде рецепту, як за два тижні стати Бахом чи Моцартом. Але будуть особисті історії двох жінок – 25 і 40 років, колишньої медсестри, а тепер студентки театрального з Івано-Франківська, й бізнес-консультантки з Києва про те, як їм вдалося зіграти на музичних інструментах з нуля, уже в дорослому віці.
Що ще спільного в досвіді наших героїнь, так це те, що обоє визнають, що вчитися непросто, але найважливіше – захотіти й почати. Та краще почитайте все самі. А після їхніх історій буде ще трохи тексту – про можливість дорослим безкоштовно навчатися музиці в Івано-Франківську. Запрошуємо івано-франківчан скористатися шансом самим чи розповісти тим, кому цікаво. Все буде укулеле (ну або джембе), пише “Репортер“.
Анна Януш, Івано-Франківськ
“Мистецтва в моєму житті не було, поки я сама цього не захотіла”
Мені 25, і цього року я докорінно змінила своє життя, вступивши на перший курс театрального. Це було нелегко, але це вже зовсім інша історія. До цього я працювала медсестрою в школі. Зараз я пишу вірші, граю на кількох музичних інструментах і виконую ролі в аматорських виставах. Це щоб ви розуміли, що мистецтва в моєму житті не було, поки я сама цього не захотіла.
Сім років тому я пішла на вокал і зрозуміла, що мені нудно тільки співати, тому залишила вокал так несподівано, як дехто залишає людей, – я просто сказала, що прийду наступного разу, і не прийшла. За деякий час захотілось мені брелок у вигляді гітари, в інтернеті ввела «маленька гітара», вибило – укулеле. А ще в той день прийшла зарплата, і я зрозуміла, що це доля і треба купляти.
На той час я не знайшла, хто б у Франківську мене навчив грі на укулеле. Вже тоді хотіла йти в музичну школу, але мені сказали, що беруть до 17, а мені вже було 19. Я завжди запізно кудись йду. Пів року ридала над укулеле, бо не знала, як грати, а через пів року зіграла гімн. Як навчилась? Заходила в гугл, шукала, як тримати інструмент, як налаштувати струни, знайшла цілий сайт з тюнерами, налаштовувала, навіть порвала струну. Почала грати по таболатурі – це ноти для тих, хто далекий від музики, тобто це коли написані рисочки і який палець на якій струні, наприклад цифра 5 – на п’ятому ладу. І так за пів року я навчилась грати гімн України. Потім подумала, що пів року грати одну пісню – це щось не те, якщо в інтернеті пишуть: «Я за тиждень навчився, я за два дні навчився». Тоді скачала акорди і почала їх вчити. Потрошки-потрошки зрозуміла, що на чотирьох акордах можна зіграти будь-яку пісню. В принципі я не навчилась ідеально грати – досі не знаю нот.
Коли я вже грала на укулеле, то зрозуміла, що мені бракує басової струни – ще треба гітару. Почала шукати в гуглі, як її купити. Подумала, що чим більша гітара, тим краще. Якщо в неї будуть металічні струни, то буде краще звучати басова струна. Львів, «Трембіта», велика, важка – все як має бути. Але коли я її шукала, мені запропонували по акції купити флейту. Чи я не хочу флейту? Звісно, я хочу флейту. До речі, я на ній так і не вмію по-людськи грати. Купила я їх за “відпускні” гроші. Над гітарою я не плакала довго – на третій день зіграла пісню. Там по суті система та сама, що і в укулеле, тому через три дні на трьох акордах я зіграла першу пісню, з якою і досі виступаю.
“Ми поїхали на фестиваль, де я спробувала джембе – все, це була любов”
Через три місяці я пішла на «Дівчата читають» (літературно-музичний вечір в Івано-Франківську, – прим. ред.) з гітарою і укулеле. З флейтою так і не наважилась десь виступити. А з укулеле навіть подорожувала. Наприклад, цього року ми поїхали на фестиваль, де я спробувала джембе – все, це була любов. Я їхала в поїзді додому і думала собі: «Неважливо, що в мене вступ в театральний, що треба платити за навчання, мені потрібен барабан». Приїхала додому і купила. А потім мені пише подруга: «Я завтра виступаю на фестивалі, підіграй мені на барабані». Кажу їй, що граю всього шість днів, але виступила. На барабані я вчилась грати в просторі «Вдома», там проводились заняття з перкусії. Вони мені дали першу практику, бо барабан – це найпростіший з інструментів, головне мати якесь відчуття ритму і просто знати, що з цим робити. Ти сидиш, пробуєш, простіше самій пробувати. Можна вмикати музику будь-яку і під неї пробувати. Влітку я вписалася в джем на “Квадраті Курбаса”. В мене були сині руки, але я досі задоволена з того, що вийшло. Перелупити барабанну установку – дуже важко, але це кайф.
“Музичні інструменти – вони ж живі”
А потім вступила в театральний, і мені кажуть: «У вас фортепіано». В сенсі в мене фортепіано? Це був шок, бо його без знання нот не зіграєш, а в кінці семестру екзамен. Крім занять в універі, ще ходила вчитись грі на фортепіано до подруги, яка закінчила музичну школу. Її подруга продавала синтезатор, і я купила його. Отак я завела синтезатор. Я все казала, що в мене є струнні, є духові і перкусійні, а нема клавішних. Договорилась, тепер вже є. До речі, космічний інструмент, я вже вивчила другу пісню за семестр. Насправді, якщо вивчити цих сім нот, тобто цілу октаву, вісім клавіш, то воно йде. І в мене пішло, правда я досі не розбираюсь в нотах: пишу собі назву ноти зверху і тоді знаю кожну ноту, яка розташована на клавіші, і так граю. Сам процес залежить від того, скільки ти граєш. Спочатку, до купівлі синтезатора, я сиділа до 9 години вечора в універі і грала. Потім я взяла синтезатор додому і з’являлась в інституті рідше. У театралів просто нема вибору, тому грають всі: хтось краще, хтось гірше, але примітивну мелодію мусять заграти.
Музичні інструменти – вони ж живі. Коли я вперше зайшла до нашої викладачки з фортепіано, сіла біля інструменту і вітаюся з ним. Викладачка питає, що ви робите, а я відповідаю: «Розмовляю з ним». Якщо ти йдеш грати з поганим настроєм чи ти до нього ставишся зневажливо – будеш лажати або порвеш струну прямо перед виступом. Я колись сварилась над гітарою і налаштовувала струни – порвала найгрубішу струну. В магазині мене питали, як я так змогла, бо це в них вперше? Тому їх треба любити.
Анжела Ніколаєнко, Київ
“Я завжди мріяла вчитися чогось нового разом з дітьми”
Мені 40 років, я живу в Києві, з чоловіком і двома дітьми. За освітою магістр комп’ютерних наук, за родом діяльності – бізнес-консультант і менеджер проектів. В цьому році зробила перерву в кар’єрі, щоб приділити більше часу дітям, сім’ї та особистому розвитку.
Поштовхом до занять стало те, що за рік до мене почала займатися моя донька Аня (зараз їй 7 років), для чого ми перевезли старе піаніно від батьків чоловіка та знайшли вчительку, яка приходить до нас додому. Тож вдома склалися всі умови, щоб я могла спробувати. На перших порах мені бракувало лише впевненості, адже чомусь існує стереотип, що якщо не почати в дитинстві, то шансів грати вже нема. Але я завжди мріяла вчитися чогось нового разом з дітьми, тож цікавість врешті перемогла, і я стала займатися з вчителькою одну годину на тиждень.
Сімейна легенда розповідає, що у дитинстві в музичну школу мене не взяли, бо я не змогла щось там проплескати. Потім були танці – класичні та сучасні – і впевненість, що з почуттям ритму в мене, насправді, все добре. Пізніше я зустріла свого чоловіка, який з підліткового віку захоплювався рок-музикою, самостійно навчився грати на гітарі, знає багато пісень напам’ять та навіть грав з друзями в любительському рок-гурті.
“Починаючи заняття, я і мріяти не могла про такий швидкий та значний прогрес”
Перші заняття на піаніно я вчилася розрізняти ноти на клавіатурі, їх запис на нотному стані і грала найпростіші дитячі пісні (nursery rhymes) правою рукою, з третього заняття підключила і ліву руку. На другий місяць захотілося зіграти щось дуже знайоме і впізнаване – це була Yesterday групи Beatles. Вперше мені знадобилися такі теоретичні поняття, як тональності та акорди. На третій місяць занять мені захотілося спробувати реалізувати свою давню мрію – “Місячну сонату” Бетховена, хоча б перші кілька тактів. Вчителька, коли я їй про це сказала, про себе подумала, “мабуть роки через два”, але я знайшла розбір цього твору на Youtube-каналі Tercia MusicClass і вже на наступне заняття грала перші п’ять тактів. Вчителька була дещо здивована, та не стала мене зупиняти, за що я їй страшенно вдячна, адже через два місяці я вже грала усю сонату напам’ять, а це три сторінки нотного тексту. Починаючи заняття, я і мріяти не могла про такий швидкий та значний прогрес.
Потім я знайшла YouTube-канал PianoArt – цікавий і різноманітний – і стало зрозуміло, що музика в моєму житті оселилися надовго. Автор каналу – піаніст, який може не тільки зіграти, але доступно і з гумором пояснити, до того ж вчить двох своїх синів і розбирає багато вправ, етюдів та методичних посібників знаменитих педагогів і виконавців. Якби я знайшла його раніше, старт був би набагато впевненішим.
Наступним повноцінним твором став Air on G string Баха, особливість цього твору в поліфонії, коли дві руки грають дві різні мелодії, що ніби сплітаються голосами в одне ціле. Технічно складність полягає в тому, що руки діють ніби незалежно одна від одної. На розбір та вивчення цього твору напам’ять пішло два місяці і регулярні заняття по пів години щодня.
“Цікаво порівнювати мої музичні успіхи з доньчиними”
Потім я взяла участь у онлайн-конкурсі, який проводився на каналі PianoArt, в любительській групі. Звісно, ніякого місця я не зайняла, але отримала дуже важливі поради від суддів щодо мого подальшого розвитку. Також було цікаво дізнатися, що у світі є досить багато людей, для яких фортепіано – хобі, у тому числі й такі, як я, що почали з повного нуля в дорослому віці. За 2-3 роки систематичних занять вони грають твори такої складності, які врешті мрію зіграти і я – наприклад, ноктюрни Фредеріка Шопена. Зараз я й далі рухаюся до мрії та обрала твір Chi Mai сучасного композитора Enio Morricone, особливість твору в дуже рухливій лівій руці, тож мрія про Шопена стає все ближчою.
Цікаво порівнювати мої музичні успіхи з доньчиними. Мені набагато простіше, ніж дитині, дається освоєння абстрактних концепцій з теорії музики – скрипковий і басовий ключ, мажорна і мінорна гами, знаки альтерації, не так 7 нот, скільки 12 півтонів, акорд і його обернення, тоніка-субдомінанта-домінанта і т. д. Але у Ані набагато краще працює інтуїція і те, що я зараз би назвала почуттям музики, – вона краще грає дуетом з гітарою разом з татом, якщо збилася або запізнилася з нотою, може швидко вбудуватися і продовжити. У неї набагато ширше репертуар – під 20 мелодій, з яких вона ставить концерти і грає напам’ять, перемикаючись від однієї до іншої. І інтуїція, яка проявляється в фразах “а навіщо ти тут тримаєш руки на клавішах? Ти ж можеш руки зняти, а тримати педаль”. Вхопивши пару акордів з мелодії, вона будує свою просту, але імпровізацію, помилятися взагалі не боїться, називає ноту “примхливою” і йде далі. Загалом, якщо ви хочете дати дитині музичну освіту, яка буде з нею по життю, то 5-6 років – це не рано, але не рекомендую вантажити теорією, почніть з того, що дитина зможе грати, не усвідомлюючи складності. Теорія не повинна випереджати те, що дитина може зіграти на практиці. А практика не повинна бути занудною, для того тільки, щоб розвинути техніку або супроводити теорію. Скільки є людей, які закінчили N класів музичної школи, але нічого не можуть зіграти, – мимоволі я прийшла до висновку, що з класичною освітою у нас щось не те. Зараз я думаю, це було на краще, що я не вчилася у музичній школі – в результаті в мене не відбита мотивація, а це сучасний ключ до всього. Музичну школу для Ані ми теж не плануємо.
“Можливо, колись я зіграю джаз, але поки класика виявилася на тому перетині краси і складності, який викликає у мене стан потоку”
Зараз складно усвідомити, що я могла жити, не вміючи грати та не знаючи, що гармонія народжується з строгого порядку. Можливо, колись я зіграю джаз, але поки класика виявилася на тому перетині краси і складності, який викликає у мене стан потоку, і я можу репетирувати годину безперервно, не помічаючи, як пролітає час. Тепер мені вже незрозуміло, як можна прожити життя і не зіграти своїми руками «Місячної сонати» (підставте щось інше, що вас глибоко хвилює). За відчуттями для мене це крутіше, ніж будь-яка подорож. Переді мною ніби розгортається нова багатовимірна реальність.
Так, я розумію, що мені ще далеко до рівня, коли я зможу зіграти твір з листа, тобто з першого разу, просто дивлячись в ноти і не дивлячись на клавіші, не розбираючи праву та ліву руки окремо. Так, я розумію, що не готова витратити десять тисяч годин* на навчання і не досягну не те, що віртуозності, а й, напевне, рівня студента, який кинув консерваторію на півдорозі. Комусь це навчання може здатися позбавленим сенсу, тому що набагато ефективніше не вчитися самій, а піти на концерт до філармонії чи слухати відомих віртуозів у записі. Але відчуття радості, яке виникає від самого процесу навчання, від здатності самостійно розібрати ноти і зіграти, – поки переважає задоволення від більшості концертів. А спільне музикування, здатність базово імпровізувати, супроводити базовим акомпанементом чиєсь соло – і поготів!
Спробуйте і ви безкоштовно навчитись грати на музичних інструментах у Франківську
ГО “Д.О.М. 48.24” вже не вперше створює музичні проекти, в тому числі й для не професіоналів. Один із проектів – “Музичні обійми” – проходив в Івано-Франківську цієї весни. Це були майстер-класи гри на музичних інструментах, лекції, джеми, концерти, презентація альтернативних методик музичного навчання. В січні ГО “Д.О.М. 48.24” протестував новий проект – “Музичні канікули”. Це музичні курси для дітей, а в лютому буде курс і для дорослих. Наталя Наливко – культурна менеджерка та авторка цих курсів – розповіла детальніше про ініціативу.
“В січні в нас відбулись “Музичні канікули”. Щодня впродовж трьох годин ми проводили заняття для дітей. Вони слухали багато різноманітної музики – класику, джаз, рок, дивились музичні фільми, грали разом на джембе та інших перкусійних інструментах, відвідували музичні майстер-класи та індивідуальні пробні уроки гри на електронному піаніно, ударній установці, джембе та акустичній гітарі. Здебільшого учасниками занять були діти, які не пов’язані з музикою, хоча є і ті, хто навчається в музичній школі.
Ми не очікували такого ажіотажу щодо занять. Спочатку планувалась група до 10 дітей віком від 8 до 14 років, під час реєстрації ми збільшили кількість учасників до 25. Але в резервному списку ще залишилося більше 20 дітей. Зрозуміло, що під час канікул батьки намагаються відтягнути дітей від гаджетів і зайняти їх корисними справами. З іншого боку, ми бачимо, що і діти зацікавлені в таких заняттях. Тут вони отримують набагато ширшу інформацію, ніж в звичайній музичній школі. Вони пробують грати на багатьох інструментах, вчаться імпровізувати, спілкуються з виконавцями некласичної музики. Ми також враховуємо їхні побажання, коли формуємо програму.
А вже з лютого починаємо курс для дорослих. Він буде відрізнятися за змістом. Впродовж місяця раз на тиждень відбудуться чотири події – лекції з альтернативної музики та джазу, а також майстер-клас гри на гуцульській дуді та “music production”. Окрім цього, учасники курсу матимуть можливість обрати пробний урок з вокалу, гри на електронному піаніно, барабанах (ударній установці), акустичній гітарі або джембе. Для цього треба заповнити реєстраційну форму (https://cutt.ly/brOh244), детальний опис події ми розмістимо на наших сторінках у Facebook: ДОМ4824, ВДОМА, Музичні обійми. Запрошуємо скористатись унікальною нагодою – пограти на музичних інструментах під керівництвом професійних викладачів. Заняття є безкоштовними і відбуваються за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID)”.
*Десять тисяч годин – правило 10 000 годин, популяризоване Малкольмом Гледвеллом у книжці Outliers: The Story of Success (2008), та що спирається на дослідження психолога Андерса Еріксона, який довів, що для майстерності в будь-якій справі достатньо лише 10 000 годин наполегливої практики.
Історії зібрали Оля Кукула та Анастасія Івашина за ініціативи ГО “Д.О.М.48.24” та за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID)
