На десятках світлин з проекту “Рани” розгорається дуже болюча картина життя тисяч бійців, якої не видно за сухими повідомленнями прес-служби АТО про вбитих і поранених за добу. За словами фотографа Йосипа Сивенького, у поранених бійців немає відчуття, що вони заплатили надто високу ціну: “Майже кожен з них каже, що якби вони не пішли на фронт, Росія б рушила далі – і нашої країни не було б. Я теж так думаю”, повідомляє УП.
Чоловік у футболці й спортивних штанях сидить на кушетці, поряд – лікар, яка схилилась над куксою його ноги. За столом навпроти видніється жінка, яка задумливо опустила голову. На стіні над ними розпис – солдати в шинелях з пов’язками і червоним хрестом на руках несуть на ношах іншого військового.
Обличчя чоловіка у футболці не просто розгледіти: здається, він так уважно стежить за діями фізіотерапевта, що не помічає нічого довкола. Це – молодший лейтенант 8-го полку спеціального призначення 30-річний Олександр Дарморос.
“Наразі він повністю сліпий, але лікарі дають невеликий шанс, що, можливо, цей солдат бачитиме хоча б якісь тіні. Йому потрібна операція закордоном”, – коментує фотограф Йосип Сивенький свою світлину з проекту “Рани”.
На іншому фото обличчя бійця видно добре – шрами великими глибокими смугами розходяться від очей по щоці, чолу й вилиці.
Йосип готується до відкриття виставки, деякі роботи ще запаковані. Фотограф виймає кілька світлин і кладе переді мною.
“Це теж про нього”, – коментує зображення зі шрифтом Брайля і знімок молитви чоловіка у церкві.
На стіні поряд вже висить фотографія молодого хлопця без руки.
Підпис каже, що це – 19-річний Василь Пелеш. Він пішов добровольцем на фронт, потрапив у полон, і там сепаратисти відрубали йому руку з татуюванням “Слава Україні”.
Далі – зображення Артура Гальцова з Дніпропетровська. Через сильну травму голови він не може говорити і самостійно їсти.
Одразу після Майдану у рідному місті, Артур пішов до “Правого сектору”. Під час одного із завдань у нього на очах розірвало на шматки товариша. Артур збирав і відносив у частину тіло друга.
Потім, коли хлопець лежав у лікарні через проблеми зі шлунком, нянечки попросили його перенести тіла двох цивільних. Артур погодився, а потім викинувся з вікна.
На десятках світлин з проекту “Рани” розгорається дуже болюча картина життя тисяч бійців, якої не видно за сухими повідомленнями прес-служби АТО про вбитих і поранених за добу.
“Людям важливо зрозуміти, що відбувається у їхній країні. Ці фото – один зі способів показати ціну свободи”, – каже Йосип Сивенький.
За словами фотографа, у поранених бійців немає відчуття, що вони заплатили надто високу ціну:
“Майже кожен з них каже, що якби вони не пішли на фронт, Росія б рушила далі – і нашої країни не було б. Я теж так думаю”.
Йосип розповідає, що рішення зробити свій проект визріло у нього ще під час Євромайдану.
Перший учасник “Ран” – юрист Артем Запотоцький. Снайпер вистрілив у нього, коли чоловік стояв беззбройний на пішохідному мості біля Жовтневого палацу.
Куля пройшла через хребет і знерухомила його. В Артема є шанс почати ходити, і він наполегливо тренується, а в перерві між годинними заняттями – працює за фахом.
Він – юрист у великій компанії. Часто консультує по телефону під час перерв між сеансами фізичної терапії у Трускавці. Цілеспрямований і з сильною мотивацією, Артем прагне стати на ноги і тренується по 6 годин на день.
Інший євромайданівець цього зробити вже не зможе – Володимир Гончаровський, будівельник. 20 лютого його важко поранило трьома пострілами, два з них – у спину. Тепер батько чотирьох дітей мучиться від сильного болю (одна з куль пошкодила нерв) і не може встати з інвалідного візка.
У ньому-таки, у візку, його виносить на руках з церкви після хрестин його найменшої, четвертої дитини, – видно на світлині.
“Ніхто ж раніше навіть не замислювався над пандусами. Он, дивіться, на сходах є рейки для візка, але по них не може спуститись навіть дуже фізично сильна людина”, – коментує Йосип фото.
Ми переходимо від однієї світлини до іншої, і за кожною з них – велика історія болю.
Десантник Сергій Масан отримав опіки 70% тіла, втратив кілька пальців руки через обстріли “Градом” у Луганській області. На фото він сидить, дивлячись вниз, а його дружина дбайливо витирає піт з чола чоловіка.
“В палаті не було так спекотно, але необхідність сісти завдавала йому такого великого болю, що він спітнів”, – пригадує Йосип.
На іншому фото – спецназівець 3-ого полку Вадим Довгорук. Під час обстрілів він втратив руку, переховувався у лісі, де його знайшли солдати ЛНР.
За три дні у лісі відморозив ноги – їх теж ампутували.
Та попри все Вадим впевнено ходить на протезах, водить позашляховик і восени вступив до Кіровоградського педагогічного університету, де вчиться на психолога. Далі планує працювати з ветеранами АТО.
Його досвід і допомога будуть потрібні іншим бійцям, каже Йосип і наводить приклад.
“Ось, дивіться – це теж спецназівець. У нього вся спина у порізах – його катували у полоні. По поверненню з фронту до нього прийшов психолог і порадив пригадати, як він себе почував, коли йому було 12 і він впав з дерева. Бо йому тоді було дуже страшно – адже зламав руку.
Перед цим психологом сидить людина, яка пройшла війну і полон, а психолог просить пригадати падіння з дерева… Військовим важливо, аби співрозмовник міг зрозуміти, що вони пережили, тому нова професія Вадима така важлива”, – каже Йосип.
Фотограф на постійному зв’язку з більшістю своїх героїв, про яких розповідає і публікує історії на сайті проекту.
Відтак знає, що В’ячеслав Буйновський, який втратив праву руку і праву ногу, зараз допомагає солдатам проходити правильну медичну допомогу.
“Він перевдягається так, ніби його щойно поранили. Лунають постріли, вибухи, медики звертають за кут дому – і бачать там В’ячеслава без кінцівок. Він голосно кричить, кругом кров, шум!.. У таких умовах і тренують нині лікарів”, – пояснює Йосип.
Виставка їздила по різних містах (Одеса, Житомир, Вінниця, Полтава) і далі подорожуватиме Україною. Контакти для допомоги пораненим – на сайті проекту “РАНИ”
Галина Титиш, УП
Comments are closed.