Продати все. Ярина Костюк про важку долю рекламіста

У ставленні звичайних людей до реклами найчастіше бувають лише два варіанти — байдужіти чи ж нервово зажмурювати від неї очі. Та яку б позицію не займати, а наслідувати рекламу таки хочеться. Саме у такому формулюванні, адже це не вона наслідує життя, а навпаки.

До теми: Чоловічок у колесі. Головний редактор «Репортера» про внутрішню кухню

Дехто з нас мріє про таку ж сяючу посмішку, дехто — розкішне волосся чи струнку талію, інші — про ідеальну сімейну картинку, як у рекламі майонезу чи соку. І тоді рекламістом стає кожен. Щодня поглядами, жестами, словами, інтонаціями ми виходимо на ринок попиту-пропозиції людських стосунків — чи то дружби, чи нових знайомих, чи кохання.

Фараони рекламували себе за допомогою пірамід. А «Репортер» будував свою «піраміду» протягом 15 років, складаючи камінці слів та ілюстрацій, рекламуючи якістю себе та своїх рекламодавців.

Для нормальної газети, сайту, якщо їх, звісно, не тримає під собою якийсь політик, реклама — це кров. Без неї життя у ЗМІ не буде. Та навіть тут «Репортер» не кидається на будь-що. Наприклад, у нас нема ворожок, фінансових пірамід, чорнухи від політиків і т.д. Незважаючи на те, що закон дозволяє, бо за правдивість рекламних повідомлень відповідає рекламодавець, рейтинг видання, авторитет — дорожчий. В якісному виданні й рекламуватись не соромно.

Рекламіст — професія не для слабких. Треба силою м’якого голосу, інтуїції, навиками вловлювати найнепомітніші жести та інтонації клієнтів, аби зробити кожному саме ту пропозицію, від якої неможливо відмовитись. І щоб реклама дала ефект, а рекламодавець звернувся ще раз, і ще раз, і ще.

Саме рекламісти, рекламні агенти, менеджери з реклами, які, на жаль, завжди у десь тіні, іноді накликають на себе гнів читачів, запихаючи рекламу туди, куди її запхнути, здавалося б, нереально. А ще — гнів керівництва, коли не поставив рекламу туди, де вона просто мусить бути.

Якісна реклама у пристойному ЗМІ — безпрограшна інвестиція. Але підштовхнути зробити її без вагань сміливо можна назвати авантюризмом. Нам це під силу. І деколи може здатися, що професія рекламіста коливається на межі з діагнозом. Можливо, частково воно так і є, адже важко викинути з голови роботу, яка оточує тебе скрізь. А ще для рекламістів важко не розмовляти. Якщо рекламіст мовчить, то він швидше всього захворів.

Ми всі трішки рекламісти. І тут головне, щоб щоденні непрості переговори та регулярні рекламні публікації все частіше закінчувалися словами клієнта: «Усе добре, дякую».