Покуття, Бойківщина, Гуцульщина, Опілля – етнокультурні регіони Івано-Франківської області — різноманітні та самодостатні. Кожне їхнє село унікальне і має свої неповторні орнаменти вишивок та різновиди традиційного одягу. Фотозразки останніх та інструкції по відтворенню нещодавно були представлені у залі навчально-методичного центру Прикарпаття в Івано-Франківську, пишуть Рукосвори.
Основу експозиції становили зразки автентичного одягу з приватних колекцій та світлини людей, мешканців Івано-Франківщини, вбраних в традиційні строї. Автором фотографій є 78-літня дослідниця вишивки Ірина Свйонтек.
Вона, лікар-хірург за фахом, захопившись вишивкою, відвідувала фонди місцевих музеїв, їхала в села та на фольклорні фестивалі, і там або замальовувала або відфотографовувала спочатку на чорно-білий, а за ери нових технологій на кольоровий фотоапарат унікальні узори, комплекти й деталі традиційного одягу, що по святах носили сільські мешканці й городяни. За весь час Ірина Свйонтек зробила понад 60 тисяч оригінальних фотографій, на основі яких вже видала 6 великих альбомів і готує ще два. Однак дослідниця не тільки фотографує, а й самостійно відшиває відзняті узори вишивок, які стають візуальними інструкціями для творчої роботи як початківців, так і досвідчених майстрів.
Ірина Свйонтек, дослідниця івано-франківської вишивки:
«Було жінка іде в одязі і питається: ну як, вдався мені рукав чи вдалася мені вишивка? Якби розкритикували, вона б більше ту сорочку не вбрала. Тому до 21 століття дійшли самі перлини, скарби мистецтва наших предків.
Сьогодні на семінарі не було нікого з дизайнерів, з відділення культури… Як волонтери спасають державу, так само ми, волонтери, спасаємо вишивку. Я лікар-хірург. Такі альбоми повинні наукові працівники створювати, а створюють лікарі, інженери… Інженер Еріх Колібенгаєр на початку ХХ століття створив колосальні буковинські узори; мама Лесі Українки не була етнографом, але видала альбом волинських орнаментів. Може я розійшлася зі спеціальністю, хотіла бути художником, а тепер я вважаю, що повинна була бути етнографом, бо страшно люблю діалекти. Людина з часом себе знаходить.
Мене не раз керівники фольклорних колективів питали, а який був головний убір чи яка крайка була. В альбомах я даю інформацію по селах, бо навіть в музеях часто путаниця. Такі альбоми будуть керівництвом для фольклорних колективів, щоб на міжнародні гуцульські фестивалі вбиралися по-гуцульськи, на покутські фестивалі (в нас тепер є фестиваль „Покутські джерела“) по-покутськи, на бойківські фестивалі (є „Бойко-фест“) по-бойківськи, щоб люди приходили і захоплювалися своїми коріннями. Ви знаєте, скільки щороку фестивалів я відвідую, то хоча би раз побачити якого-небудь викладача інституту зі своїми студентами.
Я 25 років викладала в училищі, то було лекцію почитаю, а потім зі студентами іду в лікарню: кожен мусить побачити гострий живіт, кровотечу, перелом, інакше, як він в житті буде ставити діагноз і надавати першу допомогу? Єдиний раз на фестивалі в Рахові були студенти з Ужгорода, які фотографували і випитували так само, як я.
Чому я на фестивалях полюю за продавцями старовини? Думаю, хоч я спасу цю сорочку. Я сфотографую і фотографія обов’язково лишиться. А то вони продадуть і все, сорочка зникне».
Під час семінару демонстрували повні комплекти покутського строю зі збірки Галини Гафійчук. А майстри з Полтавщини — Вакуленко Надія та Алла Кісик проводили майстер-класи з вишивки.
Майстер-клас з вишивки
Це вже другий семінар з вишивального мистецтва, організований за ініціативи громадської організації «Всеукраїнська академія автентики». Перша зустріч відбулася у травні в Житомирі, де акцент робився на вишивальних традиціях Житомирщини.
Організатори семінару у співпраці з місцевими майстрами планують відшивати автентичні орнаменти з приватних колекцій та на їхній основі шити так звані «полотняні книги», створювати колекції ляльок в регіональних традиційних костюмах, видавати каталоги авторських робіт та все це презентувати на всеукраїнському та міжнародному рівнях.
Comments are closed.