Розводити папуг сім’я Ґраєвських, яка живе у селищі Солотвин, почала ще 14 років тому. Зараз кожна папужка – це повноцінний член сім’ї, кожна має своє ім’я та вподобання. Один з улюбленців ґаздині – Шура, також взяв участь у нашій розмові.
Говорити, правда, не схотів, зате розважав нас з пані Вікторією танцями на терасі, пише Репортер.
Подарунок для сина
«Взагалі я папуг любила з дитинства. Спочатку в мене були звичайні хвилясті, а я мріяла мати великого червоного Aра, щоб сидів на плечі, як у фільмах. Навіть одного з маленьких прив’язувала за ніжку до клубка ниток, щоб він не втікав, і говорила всім, що він ручний», – сміється Вікторія Ґраєвська.
Коли синові Сашку виповнився один рік, йому купили першого власного папугу. Той був дуже дружелюбний, їв і пив з хлопчиком, грав з ним у комп’ютерні ігри. Одним словом – товариш. А колекція пташок постійно збільшувалась, поки хвилястих у домі не стало аж 56.
Коли Сашкові було чотири, сім’я вирушила на відпочинок до Одеси. Там, як і годиться туристам, вони вирішили зробити фото з мавпочками та папугами Ара.
«Сашко дуже захотів такого папужку. Через кілька місяців після відпочинку ми все ж таки наважились його купити. Замовили через інтернет з Одеси. Чого не зробиш заради дитини? – посміхається жінка. – Так у нас все почалося з червонокрилого».
Отже, усіх малих хвилястих Ґраєвські продали й купили великих. І перший рік через їхню галасливість були трохи шоковані. Ще й день у пернатих починається о п’ятій ранку…
Перші зими папуги жили разом з господарями. Згодом спеціально для них побудували окремий будинок для зимівлі. Нині влітку там живуть або нові пташки, або не зовсім здорові. А основним житлом на літо для них є великий вольєр. Загалом, за словами пані Вікторії, папуги легко переносять до мінус п’яти градусів, але з приходом зими їм треба давати більше корму.
Читайте також:
Деренько: Як майстер з Прикарпаття раптом став блогером, але майструвати не припинив
Зараз 14-річний Сашко допомагає мамі у всьому, що стосується вилову чи переноски папуг, а от прибирає та годує вона сама. Хлопець дуже любить птахів, можливо, тому й хоче у майбутньому стати пілотом, щоб так само літати.
«Мій улюблений папуга, це той, що першим пішов до мене на руки. Його звати Пепсі – він для мене особливий», – каже Сашко.
Майже як у людей
Усі деталі щодо годівлі папуг Ґраєвські дізнавалися важко. На той час в інтернеті інформації майже не було. Тому в основному вчилися самі. За 14 років довелося й втрачати птахів. Однією з можливих причин, на думку пані Вікторії, є те, що в парі самець і самка часто були з одного виводку, тож діти виходили слабкі.
«Ми дійшли висновку, що треба змішувати гени. Також їм категорично не можна їсти помідори та авокадо – одразу помирають, – каже ґаздиня. – Крім того, можуть померти через стрес, бо часто ображаються, якщо їм щось не подобається».
Загалом папуги їдять майже все. Серед особливих вподобань – кава, чіпси, бублики, голубці, шоколад і грецькі горіхи. Їдять дуже багато, міри просто нема. Ото скільки їжі їм покладуть, стільки й будуть їсти. Серед звичного раціону – асорті з горіхів і різні фрукти.
Зараз у Ґраєвських є 29 птахів, тобто 11 пар, а решта – «в пошуку». Кожен папуга має своє ім’я: Одін, Шура, Гарна, Булька, Пепсі, Харлі, Карла, Вікінг… І кожну пташку в сім’ї впізнають «по лиці».
Читайте :
«Перед тим, як мають відкласти яйця, вони стають дуже агресивні, – розповідає пані Вікторія. – Самка може відкласти навіть до семи яєць, але переважно буває 3-5. Та скільки б їх не було, ми змушені залишати лише два яйця, бо вони не можуть вигодувати більше повноцінних пташенят. Висиджують 28 днів. Потім три місяці відгодовують малят. За цей час ті дуже швидко набирають вагу – до 800 г, і це при тому, що доросла особина має приблизно 1,5 кг».
Важливим є момент саме висиджування яєць, адже самка вкрай рідко виходить із гнізда. Тоді її годує самець. Шлюбний період у папуг починається після семи років. Тільки тоді вони вже здатні на продовження роду.
Частина пташок у Ґраєвських – подаровані. Часто люди віддають папуг, коли вони їм набридають або починають хворіти. Сім’я забирає та виходжує.
Читайте також:
Кози дають морозиво. На сироварні в Долині роблять незвичайний пломбір (ФОТО)
«Люди часом дуже жорстокі. Купують заради розваги, а потім віддають. Також часто власники змушені віддати папужку, бо їдуть кудись надовго або через інші важливі обставини. Тоді вони влаштовують кастинг серед претендентів, щоб визначити, чи пташці буде там комфортно. Зазвичай таке можна зустріти у різних тематичних групах у соцмережах», – додає пані Вікторія.
Коли у вольєр приносять нову пташку, її буває важко приручити та привчити до компанії.
«У нас були такі, яких тримали лише заради яєць, як конвеєр. Я їх задобрювала їжою, бо, крім насіння соняшника, вони раніше нічого не бачили. Довго не йшли на контакт, аж через два роки починали їсти з руки. Загалом, якщо взяти молоду пташку, вона звикає до власників за кілька місяців – адаптується, починає говорити. Цікаво, що вони можуть запам’ятати до 2000 слів. Вони дуже розумні», – розповідає жінка.
Хворих пташок часом виходити дуже складно. Проте пані Вікторія вже знає, що їм можна давати такі ж ліки, як і людям, просто в менших дозах.
«Якщо в них проблеми зі шлунком або кишечником – це дуже важко, – говорить вона. – Одразу надуваються, не хочуть їсти, втрачають настрій, ховаються. Часто допомагають народні методи. Коли мали нежить, я давала нюхати цибулю – і все пройшло. Та загалом вони дуже рідко хворіють, особливо якщо давати хорошу їжу».
У кожної пташки є свої таланти – від танців і співів до цікавих фраз. Одна навіть співала оперні арії. Кожен з улюбленців пані Вікторії дуже добре говорить, але тільки коли сам цього хоче. Змусити не вийде у будь-якому разі.
Спадок для онуків
Зараз у сім’ї Ґраєвських є кілька різних порід папуг: Ара мілітарі, Амазони, червонокрилі Ара та інші. Найбільше було 42 птахи. Наймолодшій Шурі всього сім років, а найстарший – Буфон, йому 47. Зазвичай вони живуть до 90 років, тож є надія, що сімейну справу продовжать навіть онуки.
Охочих подивитись на тропічних красенів завжди багато. Як тільки сім’я переїхала у Солотвин, діти приходили мало не щодня, приносили різні смаколики, щоб пригостити пташок. Люди часто питають, чи можна купити пташку, але Ґраєвські категорично відмовляються.
«Ми не продаємо, бо не знаємо, як до тієї пташки будуть ставитися. Побавляться, а потім? Тому навіть нашу собаку ми ні з ким не зводимо, бо не змогли б віддати комусь тих цуценят, – говорить пані Вікторія. – Я ще мрію, що колись у нас ще буде Гіацинтова ара, Чорний какаду, мавпочка та сова. Чітких планів нема, усе виходить само по собі. Але було б дуже гарно, якби над Солотвином літала зграя кольорових пташок і всі летіли до нас, додому».
Авторка: Христина Савчин
Comments are closed.