21-річна Оксана Рубаняк з Верховинщини з перших днів повномасштабного вторгнення вступила до ЗСУ. Півтора року воювала у кулеметному взводі 72 окремої механізованої бригади.
Нині вона є командиром взводу безпілотних авіаційних комплексів в Збройних Сил України. Про те, свій шлях Оксана Рубаняк розповіла Яніні Соколовій.
Сьогодні під підпорядкуванням Оксани Рубаняк 20 людей. Взвод працює на Харківському напрямку.
Я не скажу, що бути командиром це легко. В деякій мірі це мені набагато складніше, ніж бути солдатом, – говорить Оксана Рубаняк.
За її словами, вона може сама вибудувати свою структуру та форму роботи, аби надалі ефективно давати результати.
Мої хлопці працюють, вони забезпечують стріми, забезпечують розвідку, – говорить військова. – Як ближню, так і дальню. Аби люди на передніх позиціях, піхота, були в безпеці. А я знаю як це, коли над тобою немає очей. Це найважливіше і я часто повторюю своїм хлопцям, що ви працюєте завдяки тим, хто зараз на нулі. Що ваше завдання – забезпечувати безпеку нашим хлопцям, виявляти ворога до того як він підійде до наших ближніх позицій. Я дуже ними задоволена, тому що в нас повна взаємодія і розуміння.
Читайте також: Жінки на війні. Оксана Рубаняк – дівча у кулеметному взводі
За словами Оксани Рубаняк, вона як командирка забезпечує своїх хлопців матеріальними засобами, логістикою та всім необхідним, що їм потрібно для роботи. З цим часто допомагають волонтери, друзі та люди, які просто донатять.
У її взводі робота побудована на людяності, тому нема проблем, що чоловіками командує жінка.
За весь час, коли я стала офіцером та командиром взводу, я не зустрічала насмішок над собою та непорозумінь з боку інших офіцерів, – каже Оксана Рубаняк. – Навпаки, я бачила в них повагу, отримала від них допомогу. Коли я заїхала в зону бойових дій, мені дали завдання покрити певний сектор безперебійно ближньої і дальньої розвідки. Я зверталася в першу чергу до командирів, які там вже були й вони мені допомагали, підказували. Коли мені треба було вже виставити свої екіпажі, а нічого немає. Є ліс, посадки і шукай собі місце. Я звернулася до суміжного підрозділу й вони надали мені водія, який відвіз мене в одну посадку і я ходила й шукала, де буде те місце. Я вдячна цим людям, що вони стали для мене підтримкою. І навіть коли один із підрозділу помінявся, зайшли нові, то вже питають в мене пораду, а як краще зробити. Тому людяність в Збройних силах України відіграє не найбільш роль.
Більше дивіться в інтерв’ю:
https://youtu.be/yc9Ws1zGGkc?si=xKvU04aI7aUXEAIo
Довідково: Оксана Рубаняк позивний Ксена. Народилася у 2003 році в селі Грамотне на Верховинщині.
Вона закінчила івано-франківський коледж Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника з відзнакою, спеціальність вчителька початкових класів.
Вона є громадським активістом, українською поетесою, письменницею. З 24 лютого 2022 року захищає нашу державу на фронті. Оксана півтора року була єдиною жінкою серед військовослужбовців кулеметного взводу 72 окремої механізованої бригади. Виконувала бойові завдання на Вуглегірській ТЕС, Зайцевому, а також на Бахмутському, Мар’янському та Вугледарському напрямках.
У березні 2023 року отримала важке поранення у Вугледарі, наприкінці червня того ж року повернулася на фронт.
Comments are closed.