У 100 окремій механізованій бригаді третій рік служить волинянка Людмила Костюк, яка долучилася до війська разом зі своїм котом. Улюбленця ні з ким було залишити вдома. Історію жінки розповіли в її бригаді, пише УП.Життя.
До повномасштабної війни Людмила була співвласницею кафе. Її сестра разом із чоловіком – військові, які мешкали у Маріуполі. Після початку вторгнення жінка вивезла своїх племінників до Італії. Згодом вони повернулися до України.
Тоді зять, який вже служив у 100 бригаді, розповів Людмилі, що у них не вистачає кухарів. Жінка вирішила долучитися до війська.
Однак до Людмили прибився кіт. Племінники запропонували назвати його Ґріджьо, що у перекладі означає “сірий”.
“Я пішла в армію, не було з ким його лишити вдома. Є родичі, знайомі, але, щоб тримати кота в хаті, треба його любити. Я прийшла до ТЦК. Сказала, що йду в армію, але в мене кіт вдома, тому я з ним. Це сприйняли за жарт, але воно так і було”, – згадує жінка.
Спочатку Людмила з Ґріджьо були на Волині, а зараз уже другу ротацію перебувають на сході. Вона – начальниця господарчого відділення.
“Вранці їздимо з ним на службу, а ввечері – додому. Він мені допомагає морально. Його всі побратими люблять”, – розповідає жінка.
За словами Людмили, з віком Ґріджьо став спокійніший.
“Чи щасливий Ґріджьо? Я думаю, що так. Принаймні, його життя не є нудним – це і переїзди, і нові люди, і любов усіх побратимів, і моя. Я думаю, як коту – йому пощастило. А мені – з ним”, – підсумувала вона.
Читайте: Чернець, який став штурмовиком. Історія Олександра Стефанишина з Прикарпаття
