Газета Люди

Незручний кандидат. Чому облрада не хоче призначати керівником ОДКЛ Тараса Мельника

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Минулого року обласна рада реорганізувала Івано-Франківську обласну дитячу клінічну лікарню, створивши комунальне некомерційне підприємство. Як того вимагає закон, у лютому відбувся конкурс на посаду гендиректора КНП ОДКЛ. Серед п’яти кандидатів переміг Тарас Мельник. Його кандидатуру мали затвердити депутати облради, майже формальність, але щось пішло не так… Забракло одного голосу.

Далі ініціативу в свої руки взяв департамент охорони здоров’я Івано-Франківської ОДА. Тимчасово виконуючим обов’язки призначили Володимира Семенюка, який навіть не брав участі в конкурсі. Усе це виглядало, м’яко кажучи, дивно, тож колектив лікарні обурився.

Про те, чому склалося саме так і як далі розвиватимуться події, «Репортер» говорив з Тарасом Мельником.

Тарас Мельник
– Пане Тарасе, як ви потрапили на конкурс?

– Насправді посада головного лікаря мене ніколи не цікавила. Тим більше у дореформаторських умовах. До реформи функцією головного лікаря було випрошування грошей. Керівники педіатричних закладів не були ініціативними. Їх переважно влаштовував стан справ, тож зміни ніхто не лобіював.

Я ж вирішив йти на посаду головного лікаря, аби допомогти реформувати медичну галузь, в першу чергу, на користь пацієнта.

При теперішніх умовах хороший керівник заробляє гроші для підприємства, яке повинно надавати високоякісну, кваліфіковану, швидку допомогу. А це, у свою чергу – гідна зарплата персоналу, від сторожа до лікаря. Тепер перспектива стати керівником закладу стала цікавішою.

Персонал мене підтримав. Правда, до мене люди цілими відділеннями приходили та просили висунути свою кандидатуру на конкурс.

– На сесії вам не вистачило одного голосу до офіційного призначення, а голова облради Олександр Сич заявив, що має сумніви щодо прозорості конкурсу. Що там було сумнівного?

– В комісії було дев’ятеро людей – представники громадських організацій, влади, колективу. Я ні з ким з них не зустрічався, нікого ні про що не просив.

Так уже сталося, що від проведення конкурсу до сесії обласної ради пройшло чотири місяці. За цей час будь-хто з претендентів мав можливість оскаржити результати конкурсу в будь-яких інстанціях. Але за три дні до сесії на комісію надійшов лист від Володимира Семенюка (нинішній т.в.о лікарні – авт.), що його незаконно не допустили до конкурсу.

Я його про це не питав. Він сам прибіг до мене з вибаченнями і сказав, що його змусили написати цей лист. Взамін пообіцяли хорошу посаду.

За великим рахунком, цей лист ні на що не впливав, бо минули всі терміни оскарження. Але цей лист став аргументом для Олександра Максимовича (Сича – авт.) та деяких депутатів, які нібито засумнівалися у чесності виборів. Але якщо Сич вважав, що конкурс був нечесний, то мав право звернутись особисто до членів комісії за роз’ясненнями.

Тарас Масляк: «Це війна, на якій помирають люди»

– Які у вас стосунки з Володимиром Семенюком? Як думаєте, чому саме його ОДА призначила на посаду?

– В мене з Володимиром Пет­ровичем, як з моїм підлеглим, стосунки хороші. Спеціаліст він хороший і прекрасно оперує. Але в нього завжди була мета – керувати лікарнею. Будь-якою, але керувати. Він цього не приховував.

Я знав, що за те, що він написав лист в департамент, йому дадуть покерувати. Всі знали, що це для нього буде компенсацією.

Коли його призначали, то в залі зібралися 92 людини, і він сказав: «Мені хоч один день, але дайте покерувати». Так, на жаль, і сталося – він один день покерував і пішов на лікарняний.

Але з цим призначенням, скажемо щиро, департамент «перегнув». Це дуже озлобило колектив і добре, що колектив не оголосив страйк.

Розумієте, коли почався карантин, лікарня до цього не була готова. Особисто я приклався, аби за позабюджетні кошти захистити персонал. Також багато допомагав Олег Курташ, один із претендентів на посаду гендиректора. Семенюк же не спромігся на жодну маску для свого відділення. Я вважаю, що людина, яка претендує на таку високу посаду, має дбати про своїх працівників.

Я б на його місці, маючи нульову підтримку в колективі, навіть не пробував би подаватися на конкурс.

– Вас називають людиною Радислава Котурбаша, який роками очолював ОДКЛ. Кажуть, якби вас призначили на посаду, то неформально лікарнею все одно керував би він. Що скажете?

– Після того, як я вирішив брати участь у конкурсі, на мене активно почали шукати компромат. Конкуренти розуміли, що я сильний кандидат, в мене нема слабких місць і я не задіяний в жодних махінаціях.

Котурбаш, він це вам підтвердить, ставив далеко не на мене. Він хотів, аби переможцем став зовсім інший кандидат.

Так, я 20 років був його заступником. Але завжди мав свою думку, яка часто суперечила думці влади й думці головного лікаря. Ми дуже багато дискутували. Котурбашу не подобалось, що в лікарні є опозиція.

От, у нас зараз є дві профспілки – офіційна та альтернативна. Обидві підтримують мене як кандидата на посаду генерального директора. Це при тому, що альтернативна протягом чотирьох років вела серйозну боротьбу з Котурбашом. Боролася різними методами, і я десь їх підтримував, а десь ні. Єдине, що можу сказати, – це незаангажовані люди із власною думкою.

Якщо мене таки призначать гендиректором, Котурбаш керувати не буде. Рішення прийматиме група розумних, молодих людей. Кожна копійка контролюватиметься наглядовою радою. А я буду нести персональну відповідальність за прийняті рішення.

Марічка Артиш: «Така допомога влади лише дратує» (ФОТО)

– Як взагалі так сталося, що в лікарні є дві профспілки?

– З’явилися молоді лікарі. Розумні, які бачили розвиток лікарні не таким, який був при Котурбаші. Вони мали право бути почутими. На жаль, ми втратили багато проєктів через негативні відгуки про лікарню.

– Хто зібрав людей і привів колектив під стіни Білого дому?

– Вони самоорганізувались. Їх могло бути значно більше. Але, повірте, я просив людей не йти, бо ж карантин. Боявся, аби поліція не оштрафувала їх за порушення карантину. Хотів вирішити цей конфлікт цивілізовано – в юридичній площині.

Я й зараз прошу людей не страйкувати, не мітингувати. Нехай це вирішують юристи. Наскільки я знаю, з боку департаменту є дуже багато грубих порушень.

Зараз питання про моє призначення можна винести на сесію повторно. По деяких закладах так і робили, це не суперечить закону. Але наша влада боїться цього, бо є тиск на депутатів.

Розумієте, коли депутат виступає проти мене і обґрунтовує чому, то я йому дякую, тисну руку і йду. Але коли всі говорять тільки позитивне, але не голосують… Дехто прямим текстом казав, що конкурс буде проводитись до тих пір, поки не виграє потрібна людина. І багато достойних людей не пішли на конкурс, бо знали, що будуть підкилимні ігри.

– Ви говорите про тиск на депутатів. Чи хтось тиснув на вас особисто?

– Я впевнений, що тиск на депутатів був. Щодо мене, то прямих погроз не було. Був анонімний дзвінок, спроба підкупу.

– Скільки вам пропонували й за що?

– Дуже цікаво пропонували. Мені зателефонували під час дуже серйозної операції і після слів: «Ми б хотіли, аби ви залишилися практикуючим лікарем…» – я включив гучномовець. Пропонували «матеріальну компенсацію за моральні збитки». Сума називалася – п’ять нулів. Що це означає, я не знаю.

– Чи зустрічалися ви особисто з головами ОДА й обл­ради? Якщо так, то про що розмовляли?

– Особисто я зустрічався з Олександром Максимовичем за три дні до сесії. Пішов до нього, бо мені сказали, що так прийнято – познайомитися перед призначенням.

Записався офіційно на прийом і сказав, дослівно: «Добрий день! Я Тарас Мельник, переможець конкурсу на посаду генерального директора. Якщо у вас нема претензій до моєї роботи, я б просив вашої підтримки, якщо це не суперечить вашим ідеологічним та партійним принципам». Він відповів, що фракція розглядала це питання, депутати одноголосно вирішили підтримати мою кандидатуру.

З головою ОДА Віталієм Федорівим зустріч була випадковою. Він сказав, що підготував подання на моє затверд­ження. Все.

Реформа трохи кашляє. В які лікарні «ходять гроші» за пацієнтами на Прикарпатті

– На вашу думку, як далі розвиватимуться події?

– Якщо департамент повторно винесе це питання на липневу сесію, й депутати мене знову не виберуть, то обіцяю, що, не зважаючи на прохання колективу, я на конкурс більше не піду.

Ми й так втратили дуже багато часу. Зросла летальність у стаціо­нарі, показники роботи лікарні погіршилась. На жаль, я прогнозував це ще в лютому, а на вибори йшов, аби цього не сталося.

Зараз почалася жорстка боротьба за гроші між закладами, які не мають належних матеріальних і людських ресурсів. Гроші грошима, але діти не повинні страждати. Тому ми не можемо втрачати місяці, на нас чекає серйозна робота.

– Якщо ви не будете більше подаватися на конкурс, то під чиїм керівництвом готові працювати?

– Я не хочу когось принизити, але серйозних кандидатур, які б зараз могли очолити лікарню, не бачу. Ні Курташа, ні Семенюка я не вважав конкурентами. Якщо ж влада буде надалі просувати когось із них, лікарня пропаде.

Щодо мене, то на будь-якій посаді я буду виконувати свою роботу і допомагатиму будь-якому головному лікарю.

Між іншим, усі кандидати на генерального директора, які подавалися на конкурс, пропонували мені посаду медичного директора. Я ж нікому нічого не пропонував.

Авторка: Ірина Гаврилюк
Замість довідки:
Мельник Тарас Михайлович

Народився 4 червня 1965 року в селі Пшеничники Долинського району. У 1991 закінчив Івано-Франківський медуніверситет, пройшов інтернатуру по анестезіології-реанімації дитячого віку.

З 1 серпня 1992 року прийнятий на посаду лікаря-анестезіолога-реаніматолога ОДКЛ.

З 2 січня 2001 призначений заступником головного лікаря з хірургічної роботи.

Спеціаліст вищої категорії з дитячої анестезіології та організації охорони здоров’я. Провів понад 500 загальних знеболень новонародженим, автор більше 40 наукових праць і статей. Протягом тривалого часу є заступником голови профкому.

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.