Балу, хоча тоді він ще не був Балу, знайшли в грудні, в районі аеропорт – черніївський міст. З закривавленою головою він ішов дорогою. Можна вважати, що йому пощастило – повз проїжджав чоловік, якому було не все одно і він навіть зупинився.
Я не знаю того чоловіка, і не знаю, де він взяв мій номер, але то таке, його багато хто має, – розказує волонтерка «Дому Сірка» Люда Рой. – Він подзвонив, сказав, що от така ситуація. Я попросила відвезти собаку в клініку, але він відповів, що не може, бо має в машині своїх собак. А Балу досить таки великий, він сам з ним не впорається. То попросили його лишитися з собакою поки ми не приїдемо – то вечір, ми його не знайдемо, а він за ніч стече кров’ю і загине. І той чоловік так за ним повільно ішов, поки ми не приїхали і не забрали Балу в клініку.
У клініці при огляді на голові собаки виявили рубані рани. Волонтерка каже, швидше за все, вони були зроблені сокирою – рівні та глибокі.
Ми так і не вияснили, що з ним сталося. Просто, чесно кажучи, вже навіть і не зверталися до правоохоронців, бо нуль результату, цілковитий нуль по справі собаки Лайки з вулиці Залізничної, по всіх решту справах, так що вже просто нема сил. Сумно прикро, але як є, – каже Людмила.
Попереду собаку чекало тривале лікування в клініці, плюс до всього він ще був просто худий і виснажений.
Там він отримав свою нову кличку – Балу.
Я не знаю, чого так, він просто як ведмедик, це перше в голову прийшло, – посміхається Люда Рой.
І фактично зразу ж Балу отримав новий дім, доволі не типовий новий дім.
«Дім матері і дитини» – так він називається. Це благодійний проєкт – прихисток для жінок з дітьми, які потрапили у складну життєву ситуацію. В більшості тут жінки, що потерпали від домашнього насильства. Наразі в домі живе 7 мам і 9 дітей. Ну і Балу.
«Дім» – це один з проєктів благодійного фонду «Час добра і милосердя» і власне його засновниця Валерія Кушніренко привела сюди цього собаку.
До створення фонду я близько п’яти років активно волонтерила з дівчатами з «Дому Сірка», і коли завагітніла п’ять років тому, то лишила волонтерство з тваринами і якось так сталося, що почала людям помагати, – розказує Валерія. – Але ніколи не проходжу повз них, завжди заходжу на сторінку, можу зробити пожертву суто від себе, бо мені завжди шкода.
І власне в один із вечорів жінка побачила на сторінці «Сірків» фото закривавленого собаки.
В нашого будинку є свій чат. Я написала туди «Беремо?» і кинула цей пост, – продовжує вона.
Мовляв, давно вже подумували, щоб взяти туди собаку, бо є велике подвір’я. Але, звісно, треба було погодити з усіма мешканцями.
Всі якось зразу почали – «ой-ай, бідний, давайте забираємо», – каже Кушніренко.
Далі була справа часу, бо Балу лікували, рани на голові були досить таки глибокі.
Поблизу місця, де його знайшли, є особняки. І ми так думаємо, що він заскочив на чиєсь подвір’я і, можливо, власник подвір’я таким чином прогнав собаку – вдаривши його до такої степені, що собака чуть не загинув, – зітхає Валерія.
Коли після лікування волонтерки з «Дому Сірка» привезли Балу у «Дім матері та дитини», то там його вже чекала своя буда і купу цікавої дітвори.
В нас перший час стояло питання щодо дітей, бо в нас їх 9. І ми розуміли, що собака великий, чи не буде агресувати. Але виявилося, що це велике щеня. Йому по віку десь 4 роки і він дуже добрий, надзвичайно, він дуже терплячий до дітей, ні разу не огризнувся. Немає от страху в мами за дитину перед тим собакою. Дітки підбігають спокійно, він грається, в нас там мама вагітна на 9 місяці, то вона з ним м’яча по траві грає.
Валерія все наголошує, що собака дуже добрий, каже, от навіть якщо він і зайшов на чиєсь подвір’я, його можна було просто вигнати, ну хай кинути чимсь. Але сокирою…
Він дивом врятувався, якби не дівчата з «Дому Сірка», його життя могло б закінчитися в той вечір на трасі, – каже Кушніренко.
А Люда Рой з «Сірків» підсумовує: «Виходить, що він, бідака, мав пережити щось таке страшне, щоб тепер мати щось дуже добре».
Авторка: Женя Ступ’як
