Щороку до України приїздить величезна кількість іноземних гостей. Тому мешканців Києва, Одеси або Львова важко здивувати англійською чи польською мовами, які лунають з кожної крамнички в центрі міста. Однак до нас також часто навідуються гості зі Сходу, найчастіше – з Китаю, пише Uamodna.
Але є одне цікаве спостереження: в Україні не часто зустрінеш туриста з Японії. Якщо ви не цікавитеся культурою Далекого Сходу, можете і не звернути увагу на те, хто щойно пройшов повз вас: кореєць, китаєць чи японець. Однак якщо придивитися, дійсно, японців важко зустріти навіть у столиці, а в обласних центрах взагалі практично неможливо. Але Uamodna змогла поцікавитися у японських гостей, чи подобається їм Україна і чому їхні співвітчизники так рідко до нас приїжджають, пише “Репортер”.
Юкіо Ямамото (雪緒 山本)
Я подорожую по кілька місяців кожного року. Коли піду працювати, вже не матиму такої можливості. Але японська система освіти дозволяє скласти свій розклад так, аби встигати ще щось. Для мене цим “щось” стали мандрівки світом. Японці не часто подорожують, бо просто нема часу. Якщо ти працюєш в офісі, то взяти тиждень відпустки – показати, що тобі набридла робота і ти лінивий, не хочеш працювати заради компанії. Культ роботи та осуд з боку колег не дають можливості поїхати кудись зі спокійною душею, навіть за межі свого міста рідко вдається вибратися.
В Україну я приїхав уперше. Коли в наших новинах почали часто говорити про неї, я вирішив загуглити і дізнатися про цю країну більше. Так захопився, що тепер навіть їхати не хочу. Найбільше я закохався в українську кухню, вона просто неймовірна.
А щодо поганого… Мене обурює те, як українці поводять себе на вулиці: кидають сміття прямо під ноги, курять де заманеться, перебігають дорогу на червоне світло. Я навіть бачив, як ввечері власник вигулював собаку і навіть не звернув уваги, що за нею треба прибрати! Просто пішов далі! В Японії за таке величезні штрафи.
Але Україна все одно казкова і мені траплялося багато привітних людей. Думаю, я сюди ще повернуся.
Акіко Танака(あきこ 田中)
Я подорожую не дуже часто, тому до вибору маршруту ставлюся відповідально. Їхати до Америки не дуже хотілося, у Франції та Німеччині вже бувала. Зупинила свій вибір на Україні, оскільки колись куштувала вареники і гречку, і вони мені дуже сподобалися. Може ви не знаєте, у нас до їжі особливе ставлення. Її привозять у якості сувеніру з поїздки, постійно фотографують гарні страви для своєї сторінки в соц.мережах, дарують кошики з фруктами на свята і таке інше. Тому не останню роль при побудові маршруту відіграє саме традиційна кухня країни. Спочатку я їхала сюди за смачною гречкою. До речі, накупила кілька пачок на сувеніри друзям, думаю, їм сподобається. В Японії з гречаного борошна готують локшину, а цілими зернятками її не їдять.
Однак, справжнім відкриттям для мене стала українська архітектура. Я обожнюю милуватися екстер’єрами будинків у різних країнах. Японські дахи і традиційні будинки завжди займають перше місце в моєму рейтингу, українські хати тепер дихають їм в спину з другої позиції такого ТОПу. Щоправда, мене вразила занедбаність фасадів. Стіни в графіті, фарба відлущується шматками, двори часто засмічені. Це, звичайно, мінус. Але я чула, що українські міста щороку стають все чистішими. Сподіваюся, через кілька років я сюди повернусь і сама в цьому переконаюсь.
Акіра Ояма (編集 大山)
У шкільні роки я часто сидів на сайтах, де можна по Скайпу спілкуватися з людьми з інших країн. Там познайомився з українським студентом, він вивчав японську, тому такому спілкуванню був дуже радий. З часом він почав вчити мене говорити українською, але учень із мене був кепський. Зате я багато дізнався про Україну і її культуру.
Чесно кажучи, спочатку не думав, що поїду саме сюди. Але в останній момент вирішив все ж таки побувати в Україні. Подивився Львів, тепер гостюю в Києві. Мені дуже подобається, правда. Мої друзі про Україну знають, але не їдуть, кожен зі своїх причин. Думаю, після повернення порекомендую їм вирушити сюди бодай на кілька днів.
Що запам’яталося найбільше? Мабуть, самі люди. В мене з англійською все погано і коли я запитував дорогу, я бачив, що і в багатьох українців з нею проблеми. Але люди не сахалися від мене, як зробили би японці, а намагалися допомогти, навіть телефонували друзям, які знають англійську, аби ті допомогли мені. Це справді вражає.
