За даними служби у справах дітей Івано-Франківської ОДА, сьогодні на обліку в області є 1204 сиріт і дітей, що позбавлені батьківського піклування. Більшість із них з різних причин практично не має шансів бути всиновленими. Вони випускаються із дитячих закладів і просто губляться у дорослому житті, бо не готові й не вміють елементарного.
Допомогти таким дітям можуть особисті наставники. Це не опікуни, не спонсори для дітей, а друзі, які здатні навчити, скерувати й порадити, пише Репортер. дитину
Не все так просто
Одними з перших проєкт розвитку наставництва на Прикарпатті запровадили спілка громадських активістів «Об’єднані дітьми» у 2016 році. Це команда представників різних громадських організацій, які працюють з дітьми – Олександр Тусик від ГО «Дотик Ангела», Мар’яна Циганин від «Віола», Володимир Барилюк від федерації флорболу, Людмила Семків та інші.
За словами Мар’яни Циганин, вони пройшли навчання у Києві як наставники, а потім ще як інструктори наставників на місцях. Каже, у столиці організація «Одна надія» запровадила цей проєкт ще у 2009 році, і він дав добрий результат. Саме цим досвідом вони й ділилися з активістами з інших міст.
Після навчать «Об’єднані дітьми» презентували проєкт у Франківську, почали збирати перших потенційних кандидатів у наставники. Люди заповнювали анкети, проходили співбесіди. За словами Циганин, на кожному етапі багато людей відсіювалося. Хтось сам розумів, що не потягне, а когось відсіювали самі активісти, адже наставництво – це не так просто, це людські долі. Для тих, хто залишився, проводили дуже насичені триденні тренінги.
Так навчило життя
За словами Мар’яни, програма тренінгу складена настільки логічно, що корисна не тільки для людей, які хочуть стати наставниками, але й для звичайних пар. Аби розуміли своїх дітей і навіть себе.
Усього за цей час було п’ять груп, у кожній по 10-20 учасників. Це різні люди, різних професій – поліцейські, підприємці, просто матусі.
Окремо працювали й з дитячими закладами. Разом з директорами та психологами підбирали дітей, яких у першу чергу треба було дати на наставництво.
Читайте також:
Кава від насильства. Як у Франківську дівчатам розповідають про токсичні стосунки
«Ми брали в основному підлітків. Це ті, кому вже треба, бо скоро вийде у світ і він чи вона зовсім до нього не готові», – говорить Мар’яна Циганин.
Цікаво, що наставники дітей не вибирають. Цим займаються психологи. Вони співставляють анкети дітей та анкети наставників, аби зібрати пару. Коли наставнику підібрали підопічного, з ним укладається офіційний договір мінімум на рік. Наставник має раз на тиждень навідувати дитину, допомагати з навчанням, просто спілкуватися, вчити користуватися предметами побуду, організовувати бюджет та інше.
«Ми наголошуємо усім, що наставники – це не фінансові спонсори, а друзі та вчителі, – говорить Мар’яна Циганин. – Ми категорично забороняли будь-що купувати для дитини. Пояснювали, що до них на свята ходять благодійники і в них сформувалося, що я споживач і ця людина мені вже зобов’язана. Коли вони цього не отримують, то починають вимагати й маніпулювати. Не тому, що ці діти погані, а тому що їх так навчило життя».
Не всі місяці «медові»
Після року багато наставників продовжують спілкуватися зі своїми підопічними. Наразі таких є 20 пар.
За словами координаторки проєкту Світлани Самарської, усі наставники за цей час самі стали професійними психологами і вже не потребують такого супроводу, як на початку. За підтримку наставників відповідала саме пані Світлана.
Читайте також:
Різдво у великій родині. Як Григоріви з Городенки стали утричі щасливішими
Адже перший місяць умовно називається «медовим», коли наставник і підопічний тільки роззнайомлюються. А потім дитина спеціально відкривається з максимально найгіршого боку, аби випробувати свого старшого друга. Краще зараз, ніж потім, коли вони здружаться і дитину знову кинуть, і знову буде боляче.
Світлана Самарська сама стала наставником для однієї дівчини.
«Вона чудова, їй вже 20 років і ми забрали її жити до себе, – говорить жінка. – Дитина дуже змінилась, стала відкритішою, вільно спілкується й заводить нові знайомства. Це хороші відчуття – розуміти, що ти можеш комусь допомогти».
Коли такі діти мають друга, вони справді міняються. Про це говорять самі. От, Мар’яна Циганин згадує пацанкувату дівчину, яка сказала, що завдяки своїй наставниці тепер відчуває себе жіночнішою. Та навчила її доглядати за собою, користуватися косметикою, зачісуватися, комбінувати одяг. Це також важливо.
«Наші наставники – справжні ангели-охоронці, – говорить Циганин. – Були випадки, коли вони відстоювали права дитини на навчання. Часто між закладом і якимось училищем є договір, і діти переходять туди на навчання. Але дитина не хоче там вчитися, бо у неї є якийсь інший виражений талант, і це розгледів наставник. Тому допомагали зі вступом туди, куди хоче дитина».
Ще розказує про випадок, коли суд повернув мамі дитину, а та забрала її з притулку і одразу на вокзалі пішла шукати випити. Дитина розізлилась і втекла. Блукала містом, поки не змерзла й не зголодніла. Першою, кому вона подзвонила, була наставниця.
Людина в серці
Франківська художниця Юлія Яворська була однією з перших, хто пройшов навчання наставників. Каже, то було спонтанне рішення. Її цікавила тема, на той момент Юлія була в декреті й відчувала якусь внутрішню потребу задіяти себе в соціальній справі.
Після навчання більше року чекала, поки їй підберуть підопічну, але це того вартувало. Вона стала другом для 14-річної Віки, хоч Юлія вважає її своєю донькою.
Каже, між ними на першій же зустрічі з’явився якийсь зв’язок. Дитина зразу припала Юлії до душі. Зараз Віка – студентка Прикарпатського університету, вони досі спілкуються, проводять разом вихідні, зустрічаються у будні.
«У нас від самого початку було розуміння того, що дійсно прагнеться цієї душевної єдності, – говорить Юлія Яворська. – Це капітальна довіра, яку я дуже ціную. У мене двоє синочків, а Віка стала мені як донька. Наприклад, від неї я дізнаюся про проблеми, які хвилюють підлітків у такому віці, а вона може поділитися зі мною про якісь дівочі моменти. Мені подобається спілкуватися з цією дитиною, бо вона відкрита, і це прекрасно. Моєї любові вистачає, аби поділити на трьох дітей. Кажуть, що чужих дітей не буває. І це дійсно так. Ти собі вже цю людину взяв до серця».
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.