Волонтерство вже кілька років є трендом серед молоді Івано-Франківська. У школярів і студентів стало модно допомагати стареньким, частково цьому “посприяла” і пандемія. В Україні є 2,6 млн людей з інвалідністю та 740 тисяч пенсіонерів-одинаків, для яких самоізоляція стала справжнім викликом.
На Прикарпатті постійно працюють молоді волонтери з благодійних організацій «Просвіта душі і серця», «Спільнота святого Егідія», «Небайдужі», «Червоний Хрест», «Карітас» та інших. Проте за рік з’явились і нові ініціативні групи та проєкти, пише Репортер.
«Мій телефонний друг»
Програма Української Волонтерської Служби в партнерстві із Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ).
Допомога волонтерів програми полягає у спілкуванні з підопічними у телефонному режимі. Їхніми співрозмовниками є самотні люди похилого віку. Аби зробити свій перший дзвінок, волонтер проходить онлайн-курс, де дізнається, на які теми варто говорити із старенькими. А вже потім отримує контакт свого підопічного.
Розповідає Поліна Гоч, комунікаційна менеджерка проєкту «Мій телефонний друг»:
«До телефонної дружби долучилося близько 200 прикарпатців. Для декого з волонтерів такі розмові стали щоденними. Вони наповнені пізнанням співрозмовника, у когось – поезією чи обміном досвіду. Старенькі завжди чекають дзвінок свого телефонного друга. Кажуть, завдяки цим розмовам більше розуміють, що відбувається за межами їхньої домівки. Літні люди вчаться освоювати сучасні технології та відкривають для себе нові можливості, а також дізнаються більше про реформи в країні. Волонтер розповідає новини, пояснює, як перевірити інформацію, як виявляти фейки. Старші люди можуть просити поради і самі діляться життєвим досвідом».
Вибачте за незручності, ми ремонтуємо Україну
Волонтери з програми «Будуємо Україну разом» допомагають стареньким з ремонтом їхніх домівок. У Франківську вони працюють вже близько року.
Першою, кому допомогли місцеві БУРівці, була старша жінка з дитиною. Їй відремонтували санвузол, а благодійники забезпечили сантехнікою. Другим об’єктом стала квартира самотнього чоловіка, який прикутий до ліжка. У нього зробили ремонт кімнати, де він постійно перебуває, та кухні. Поки одні волонтери займалися ремонтом, інші гуляли на вулиці з господарем квартири.
Говорить Віктор Лесик, адміністратор проєкту «Бур-осередки»:
«Іноді люди ставляться до нас з острахом. Особливо у тому плані, що наші волонтери не професійні майстри: хтось вперше береться за шпаклювання чи фарбування стін. Але для цього ми залучаємо професійного майстра, який координує процес і слідкує за якістю. Попри це, люди завжди приймають нашу роботу з вдячністю, іноді самі допомагають чи годують волонтерів.
Для нас важливо, щоб допомогу цінували, а ще – аби ніхто із сім’ї не мав алкогольної чи наркотичної залежності. Також люди мають самі хотіти позитивних змін і бути готовими працювати над ними спільно.
Для мене особисто БУР цінний тим, що я бачу реальні результати наших акцій. До того я не мав досвіду ремонтних робіт. А на БУРчиках ми вперше шпаклюємо, фарбуємо, вчимося працювати з інструментами. Окрім праці, проводимо культурно-освітню програму. А ще – БУР неодмінно надає можливість подорожувати, творячи добру справу».
Щоб купити на матеріали для акцій, волонтери скидаються власними грошима, а частину отримують від партнерів програми. Також БУР активно співпрацює з міністерством молоді та спорту. А ще є програма «БУР-друг», в межах якої кожен охочий може щомісяця фінансово підтримувати їхні акції.
Ми допомагаємо тим, хто колись допомагав нам
Діяльність проекту «БаДі» у Калуші розпочалася на початку карантину.
Розказує учасниця проекту Анна Сівакова:
«Ми зрозуміли, що старенькі можуть стати ще більш ізольованими: залишитися сам-на-сам із своїми проблемами, навіть без куска хліба. Вирішили допомагати тим, хто колись допомагав нам.
У першу поїздку відправилися у квітні, везли пакунки з харчами та засобами гігієни. Під час відвідин літніх людей ми постійно запитуємо, що їм ще потрібно, можливо, ліки. Тепер такі поїздки відбуваються раз на місяць, адже ми змогли об’їздити всіх із Калуської ОТГ, а це – понад 200 стареньких.
Коли приходиш до них, то відчуваєш щирість, доброту, іноді хтось боїться показати свою слабкість. Вони діляться своїми справами, тішаться, що вони сьогодні проснулися, а до них ще й гості завітали. За одну поїздку ми ставимо перед собою ціль – об’їздити 50 людей, і це непросто. Нас у команді лише вісім, тому не можемо приділити кожному достатньо часу. Через це постійно отримуємо запрошення від стареньких, аби прийти до них в будні – на каву або чай».
Старенькі просять допомоги
Протягом року до Івано-Франківського територіального центру соціального обслуговування звернулися 2137 пенсіонерів.
Говорить Марія Кушнір, директорка центру:
«Старенькі просять про догляд вдома. За рік таких звернень було понад пів тисячі. Найчастіше шукають допомоги з одягом, взуттям, перукарськими послугами, продуктами харчування. Також для людей, які пересуваються на візку, ми організовуємо соціальне таксі. Завдяки такому авто старенькі можуть дістатися до лікарні, центрів надання адмінпослуг тощо. 25 пенсіонерів просили про догляд та постійне чи тимчасове проживання в геріатричних пансіонатах.
Звертаються старенькі й за дозвіллям: для них ми влаштовуємо майстер-класи, відпочинок у парку, екскурсії, гуртки з вишивки та в’язання, танцювальні зустрічі. Проте частину активностей ми відмінили у зв’язку із пандемією».
Допомога стареньким – варіативна, тобто, кожен може обрати волонтерство саме для себе. Спершу можна спробувати стати добрим сусідом – для стареньких, які живуть поруч.
Авторка: Роксолана Бабій
Comments are closed.