Роман на позивний «Мольфар» — військовий Мукачівського прикордонного загону, родом з Івано-Франківська. До війни він був викладачем фізичного виховання, а згодом — заступником директора промислового заводу. У мирному житті захоплювався регбі, мотоспортом і тхеквондо. Спорт загартував характер і витримку, які стали в пригоді на війні.
Історію Романа розповідає Західне регіональне управління Держприкордонслужби України.
24 лютого 2022 року Роман, як і мільйони українців, дізнався про повномасштабне вторгнення з новин. Не вагаючись, став до лав оборонців. На фронт пішов, залишивши вдома дружину й двох маленьких синів — молодшому тоді було всього два місяці.
Разом з побратимами «Мольфар» воював на Бахмутському та Лиманському напрямках. Найбільше, каже, болять втрати: «Гинули зовсім молоді хлопці — по 22 роки, трохи більше. Цей біль не минає».
Після першої ротації Роман важко засинав, прокидався від кошмарів: «Здавалося, що десь поруч знову рвуться снаряди».
Його позивний «Мольфар» — не випадковий. Передчуття небезпеки не раз рятувало йому життя та зберігало життя побратимам. Хлопці кажуть — коли йдеш із «Мольфаром», відчуваєш спокій навіть під обстрілами. Зі всіх завдань, де він був поруч, усі поверталися живими.
Роман у найважчі моменти молився, вірив — і вижив. Після ротації зміг знову обійняти дружину й синів. Проте війна залишила слід: усередині — тиша, що іноді голосніша за вибухи.
Він продовжує службу. Уважний до деталей, зосереджений, внутрішньо зібраний — і досі відчуває, коли щось не так.
Ми воюємо для того, щоб зберегти країну, її гідність, цінності та традиції, які передавались з покоління в покоління. Захищаємо рідних, бо в кожному з них – сенс і сила. Боремось, аби наші діти могли жити у вільній і безпечній Україні, – каже Роман.
Читайте також: «Лють фокусує. Агресія руйнує» : бугуртний спорт, як спосіб психологічної реабілітації військови
Comments are closed.