Цього номера відзначаємо відому українську літераторку. За талант і стійкість. Адже протягом останнього місяця про неї, з «люб’язної» подачі української міліції, багато говорили та писали не тільки в Україні, а й у світі. Міліціонери розшукували її у видавництві та на квартирі, її книгу «Вирвані сторінки з автобіографії» намагалися вилучити з продажу. Таке буває в Україні.
Минулої п’ятниці Марія Матіос зібрала прес-конференцію в облмуздрамтеатрі. Вона обіцяє цю справу з’ясувати і покласти край «дуренству». Аби не дай Бог не витворяли таке завтра з кимось іншим.
Вона говорила про надвисоку суспільну температуру, яку можна знизити мистецтвом. Про те, що політикам варто заклеїти роти скотчем і направити їх, наприклад, на ремонт доріг. А за той час дати можливість спокійно попрацювати митцям. Українці цього потребують.
На підтвердження своїх слів Матіос розповіла про столичний ажіотаж і бажання киян потрапити на франківські «Солодку Дарусю» та «Націю».
«До речі, про те, що за останні три десятиліття такого у Києві не бачили, дотепер говорить навіть керівництво столичного театру, – сказала Марія Матіос. – Йому ж, як правило, не годиться визнавати, що якийсь там провінційний театр втер носа самій столиці. А тут таки втер!».
Насамкінець письменниця вкотре зізналася в обожнюванні івано-франківського театру, його акторів і дякувала режисеру Ростиславу Держипільському за однодумство.
Сказала, що писати треба кров’ю та совістю. Тоді люди почують.
Comments are closed.