Матері, дружини, доньки та сестри зниклих безвісти та полонених «едельвейсів» малювали на полотні свої емоції й те, що ніколи нікому не могли сказати.
Поруч з кожним мольбертом стояв портрет рідного, якого чекають всім серцем, пише Репортер.
Учасники громадської організації «Опора титанів», куди входять рідні зниклих безвісти та полонених бійців 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», долучаються до усіх акцій, які пов’язані з їхніми рідними. Також багато подій та акцій влаштовують самі. Цього разу вони організували захід зовсім іншого формату – арт-терапію для рідних, які чекають своїх «едельевейсів».
Ми малювали з ними, – говорить одна з організаторок події Христина Грималюк. – Вони були присутні з нами і ми малювали з ними, для них і задля них. Це було не просто малювання. Це про щось таке глибше. Кожен малював те, що асоціювалося у нього з рідним, тому кожного картина по-своєму особлива.
Христина намалювала дорогу, обрала для своєї роботи зелені кольори. Також на картині додала напис: «Це дорога до вас, тату, я не перестану йти».
Христина чекає на батька три роки. Її тато – Сергій Уляк зник безвісти на війні у червні 2022 року.
Арт-терапія тривала майже три години. Захід провели у студії «Angeliuk Art» в Коломиї. Майже всі події «Опора титанів» намагається проводити саме в цьому місті, адже тут базується бригада в якій служать їхні рідні.
Андріана Грабова приїхала з Львівщини. Вона чекає тата вже 30 місяців. Богдан Грабовий зник безвісти у грудні 2022 року.
Такі зустрічі потрібні, бо вони повертають нас до життя, але не забирають нашої пам’яті, – говорить Андріана Грабова. – Вони об’єднують і ми бачимо, що ми не самі, що є інші теж, які чекають і вірять. І ми не зупинимося, тому що над нами є віра, любов і зв’язок, який, напевно, сильніший за обставини.
За словами Андріани, ця арттерапія не просто малювання, а більше спосіб сказати те, що неможливо висловити жодними словами.
Це можливість хоч на мить вийти з такої тиші, тому що кожна з нас дуже довго живе у мовчанні, – говорить Андріана Грабова. – А це трошки такий спосіб висловити свої емоції не словами, не розмовами, а фарбами і тими кольорами. Кожна з нас сиділа біля портретів своїх рідних чоловіків і на полотні малювала те, що відчуває всередині. Тобто це очікування, надія, віра, страх, любов. Через фарбу на полотно можна було трошки випустити те, що болить.
Картина Андріани поділена на дві частини. На одній просто мазки темних кольорів, а на другій частині білий колір і на ньому напис: «Сила моя назавжди з тобою, тату».
І ця подія також більше про єднання, тому що ми були разом, – додає Грабова. – Ми бачили, що ми не одні, що ми про наших рідних пам’ятаємо і далі будемо говорити про них та робити різні акції.
Марія Луцик повісить на стіну, біля татових фотографій, свою картину, яку намалювала під час арттерапії. Її батько Павло Луцик зник безвісти у червні 2022 року.
Коли малювала, був комок, бо він ніде не дінеться, але всередині ставало трошки легше, – говорить Марія. – Те, що в голові, що десь всередині і не можеш сказати нікому – усе передала на полотно. Це було корисно для рідних.
Кожна мама, дружина, донька та сестра забрали з собою картину додому. Також одну картину «Опора Титанів» хоче розіграти на розіграші уже незабаром. Усі отримані гроші віддадуть на потреби бригади.
Авторка: Світлана Лелик
