Цього тижня «Репортер» відзначає найстаршу пластунку Івано-Франківська. Минулого понеділка, 9 листопада, пані Мирославі Радловській виповнилося 90 років!
У Станиславові вона належала до підпільного пластового дівочого гуртка, що діяв при «Рідній школі» у 1930-х роках, а потім, за часів німецької окупації була учасницею таборів Виховних спільнот української молоді (ВСУМ). Під цією конспіративною назвою – ВСУМ – Пласт діяв в часи Другої світової війни.
Мирослава була наймолодшою – п’ятою дитиною у родині Литвиновичів. Двоє її старших братів і двоє сестер були в легальному Пласті у Станиславові, а також бійцями – ОУН та дивізії «Галичина».
До речі, «Репортер» уже писав про цю чудову бабусю минулого року – в матеріалі «Життя, як треба».
«У 1937 році я вступила у перший кляс гімназії, то старші дівчата-пластунки якось завуальовано цікавилися ставленням кожної учениці до цієї організації, – пригадує пані Мирослава. – Говорили дуже обережно, бо поляки за тим суворо слідкували. Конфіскували пластунські однострої, всю документацію. А Пласт діяв підпільно – як гурток краєзнавства».
На тих гуртках вчили історію України, географію, а разом із ними ази пластової організації. За німців, у 1942-1943 роках, пластову діяльність трохи відновили. Натомість офіційним Пласт все одно не був – така собі спортивно-відпочинкова група. Хоча влітку і дозволяли організовувати табори, але правдивого пластового життя не було.
За словами пані Мирослави, хоч їй і не довелося вповні «потаборувати», але Пласт сильно поміг їй у житті.
«У пригоді ставала та витривалість, обережність, сумлінність, обов’язковість та бажання допомогти, – говорить вона. – Зараз, уже з висоти літ, я можу сказати, що мені вдалося прожити життя як треба. Я не зрадила пластунських чеснот».
Нині такі люди – живі легенди. Вони мають, що розказати, у них є, чому повчитися. Ці всі знання актуальні й дуже потрібні сьогодні. Тож ще раз вітаємо бабусю з ювілеєм та бажаємо ще довгих років життя у здоров’ї та світлому розумі.
Comments are closed.