В Україні близько восьми мільйонів людей стали внутрішньо переміщеними особами через збройну агресію рф. Попри те, що деякі з них втратили домівку, друзів або роботу, вони продовжують допомагати людям. Розповідаємо три історії українців, які через війну стали ВПО й поліпшують міста, у які переїхали, займаються благоустроєм, озелененням і навчають дітей у школах.
Про свій досвід розповіла співзасновниця Spiilka Design Büro Настя Жеребецька, яка переїхала в Івано-Франківськ й організувала тут толоку, пише Репортер з посиланням на The Village Ukraine.
Минулого року я вирішила зайнятися клумбами навколо свого будинку. Це один із центральних районів Києва, де завжди багато людей. Я довго зріла до того, щоби почати діяти. Спочатку робила запити щодо озеленення й прибирання в застосунку контактного центру Києва «1551», але там мені пояснили, що районний благоустрій цим не займається. Тож я взяла на себе й клумби, і прибирання, і навіть встановлення сміттєвих урн (це було найскладніше й найдовше заняття).
Оскільки мені хотілося зробити все правильно, а не просто висадити якісь рослини, я запросила ландшафтного дизайнера. Він підібрав квіти відповідно до всіх умов. На цю клумбу ми збирали гроші всім мікрорайоном, також допомогла школа Bazilik, де я провела благодійну лекцію. Прибирати клумбу від бичків, сміття й пляшок доводилося мені, якщо запити в «1551» не допомагали. Тож до початку повноформатної війни в мене вже був досвід прибирання громадських територій.
Новий дім
В Івано-Франківськ ми поїхали, бо там живуть батьки мого чоловіка. У якомусь плані, Франик – мій другий дім, а міське озеро давно стало моїм «місцем сили». На початку повномасштабних бойових дій я, як і багато моїх знайомих, відчувала щось середнє між соромом, що я перебуваю у відносній безпеці, і бажанням віддячити місту за цю безпеку. Десь у мережі я побачила, що в Польщі українці влаштували велику толоку, керуючись схожим почуттям вдячності. Тож і я вирішила зробити свою «вдячну» справу.
На першій толоці нас було людей десять, серед яких ВПО і місцеві жителі. Найкрутіше те, що в процесі до нас приєднувалися місцеві: хтось побачив толоку з балкона, а хтось проходив повз і вирішив допомогти. Так у мене з’явилась подруга Оксана: вона помітила нас, поки бігала навколо озера, і приєдналася до прибирання. При чому не тільки до прибирання, але й до організації другої, більш масштабної толоки.
Розуміння, що ти приносиш видиму користь й об’єднуєш небайдужих людей, дуже допомагає в тривожні часи
Перша толока показала, що одна річ зібрати все сміття, а зовсім інша – вивезти назбиране. Ми зібрали 21 мішок по 160 літрів і довго вирішували проблему вивезення. Оксана взяла на себе це питання, і вже наступного разу ми мали власний величезний сміттєвий контейнер і десь утричі більше зібраних мішків.
Незважаючи на те, що прибирання громадських територій – це буквально брудна справа, це й дуже приємний медитативний процес. А розуміння, що ти приносиш видиму користь й об’єднуєш небайдужих класних людей, дуже допомагає в тривожні часи. Я точно буду продовжувати «толочитися», бо це не тільки корисно, але й просто приємно.
Comments are closed.