Косівчанка Жанна Капінус вісім років вирощує у себе біля хати едельвейси, які принесла з високогір’я. Вони цвітуть у неї ціле літо й дивують сусідів, туристів і навіть військових.
От, партію розсади у неї вже взяла й посадила в себе в частині коломийська 10 гірсько-штурмова бригада, бо ця квітка – їхній символ, пише Репортер.
Найквітучіший город
Якщо ви буваєте на фольклорних фестивалях, то ви точно бачили цю щиру, завше усміхнену і балакучу жінку. Вона завжди вбрана в гуцульський одіж, стародавні намиста на шиї, зав’язана якось цікаво хусткою. Але не цього разу.
Назустріч «Репортеру» йде стильно одягнена спортивна жіночка й везе ровер. Аж спершу розгубились, чи вона це. Пані Жанна лише дзвінко сміється й веде на свій город, який всього за десять хвилин від Косівської міської ради. Ох, і цікавий той Косів, як і самі косівчани!
Город пані Жанни одразу кидається в очі, бо найквітучіший. Тут ще справжнє літо – все цвіте й буяє.
«Це ви вже трохи пізно приїхали, – каже пані Жанна. – Багато вже перецвіло. У мене тут щотижня треба приходити, бо кожен раз щось нове цвіте – від ранньої весни і до пізньої осені. Від крокусів і до хризантем. Он, дзьобайте виноград. Лише той, що до сонечка беріть – він солодший. А там ожина – рвіть, яка найкраща».
Городом, від одного кута до іншого, від одної рослини до другої, мечеться ця жінка у кислотно-салатовій вітрівці. Лиш встигай за нею. То помідори пішла позбирала, там прополола, там сухі листочки позривала. Біля чогось просто зупинилась й усміхнулась.
«Отут в мене помідори жовті, червоні, рожеві, – проводить екскурсію пані Жанна. – Збираю насіння й сама розсаду розвожу. Кожен ряд – інший сорт. Отут грядка з однолітками, які цвітуть лише рік. Чорнобривці дуже люблю, але такі оранжеві-оранжеві, жоржини, дзвіночки сині й білі. Кніфофія вже перецвіла. Отут м’ята солодка, а тут ментолова холодна. А тут я чебрець розсадила і так омолодила. Сон-трава є. Все знаю, де і як росте. Дуже люблю трави, квіти. Життя люблю!».
Мамине насіння
Жінка розказує, що всю цю любов їм з сестрою привила мама. Вона померла кілька років тому у 91 рік.
«Ми дуже гарно маму дозирали. А як інакше, коли вона нам присвятила все своє життя? – говорить Жанна Капінус. – Ми тут рахуємося «совіти» – так по-місцевому називають тих людей, яких в Косів направили після війни на роботу. Але ж які ми «совіти», коли мама з Житомирської області, а тато з Дніпропетровської. Обоє з села. Завжди українською говорили. Маму направили з Києва викладати вишивку в училище, а батько був дуже добрим механіком».
Та свого тата пані Жанна ніколи не бачила, бо помер, коли їй та сестрі було трохи більше місяця. Вони двійнята. Мати сама їх виховувала.
До теми:
Мікрозелень – макрокористь. Франківець Остап Василюк вирощує понад 10 видів смачних рослин (ФОТО)
«Не вийшла заміж вдруге, хоч і кликали з дітьми, – розказує жінка. – У 1955 році мамі запропонували роботу у Києві, квартиру давали – відмовилась. Сказала: «А як ми тата лишимо?». Важко було, але давала раду. Вчителям з училища дали земельні ділянки, ми обробляли і з того жили. Мама завжди ранесенько будила: «Діточки, пішли хоч два-три рядочки зробимо до школи». І так по два-три рядочки садили й обробляли. І нині дехто з людей розказує, що ходили дивитися на наш город, бо лише у нас росли соняхи і мак».
А поміж грядки дівчата з мамою завжди садили квіти. Отак рядок цибулі, а там рядок айстрів, гладіолусів чи чорнобривців.
«Я з року в рік збираю насіння, бо це все ще мамою насаджене, – усміхається жінка. – Хоча є багато купленого, яке в мене розвелося».
Нині пані Жанна каже, що вона вже також місцева, бо тут народилась й огуцулилась. Підтримує традиції і є учасницею народного аматорського колективу «Осіннє золото», який діє вже 32 роки. Учасники – косівські ґазди та ґаздині поважного віку. Пані Жанна посміхається, що вона серед молодших – яким 70.
«Я ніколи на свої роки не жаліюся. Головне на них не виглядати, – сміється Капінус. – Ми в душі молоді. У нас такий девіз – 50 років ми лишаємо вдома, а решту йдемо виступати».
У виступах показують місцеві традиції, фолькльор, особливості Косова. Наприклад, як тут святкують празник на Івана, розказують про відомий косівський базар, весілля та інше.
Бо позивний був «Едельвейс»
«Тут едельвейс, отут, отут, – знову по клумбах мечеться пані Жанна. – А отут, бачите, ще один зацвів. Для вас спеціально. Вони так люблять ще восени зацвісти, але по одному. А влітку – така краса. На одному кущику зацвітає 15 квіток! Дуже красиві – такі оксамитові. От, з Коломиї дзвонили військові й також тішилися, що зацвіли вдруге. Хлопці з 10 гірсько-штурмової бригади десь знайшли мене через інтернет, приїхали й сказали, що хочуть у себе посадити, бо квітка їхня емблема. То я їм і подарувала».
Читайте також:
Робота повертає до життя. Як прикарпатці ветеранський бізнес у столиці представляли (ФОТО)
Едельвейси Жанна Капінус почала вирощувати у себе біля хати з вісім років тому. Розказує, сусід звідкись приніс і вона в нього купила. І нині пані Жанна єдина вирощує едельвейси на Прикарпатті. Каже, треба розводити, аби не пропали. Адже едельвейси вже не так просто знайти у високогір’ях.
«Тут у мене радіола рожева – золотий корінь, – показує жінка на рослину, яка ледь проглядається з-під каменю. – Корінь я принесла з-під Петроса. Єдине, він тут не хоче наростати. Приносила з гір рододендрону, на яку ще кажуть червона рута, приносила арніку – не хочуть рости. Їм треба висоти, того тиску. А едельвейс вже приручили. Маю їх два види».
За словами Капінус, у горах едельвейс насівається й проростає з насінинок, а тут на низині розводить його вегетативно. Вже все пробувала, але ніяк. Навіть каміння їм приносить з високогір’я.
«Оці з Альбенського потока – то дуже далеко, аж за Буркутом – під Румунією, – пояснює жінка. – Принесла і кажу їм: «Я ваше рідне принесла. Вашу гірську енергетику».
Ще пригадує, як чоловік з Шешорів побачив у неї розсаду едельвейсів, бо ж часто продає її на фестивалях. А ще із засушених квіток робить красиві композиції.
«У того чоловіка аж очі запалали, – згадує пані Жанна. – Він афганець і мав позивний «Едельвейс». Я йому подарувала, бо щиро хотів. Як він радів, а потім каже, мовляв, дайте я ще куплю. Я кажу, не переживайте, він у вас розростеться, бо як людина хороша – воно примножується».
Посміхається, що сусід не раз приходить і жаліється, що в нього так не росте, як у неї. Хоч ґрунт один, умови однакові, бо через паркан один від одного. «А я все питаю: «А як ти садиш?». «Ей, та що – кину у землю і все». А не можна так. Все треба з любов’ю, з повагою. Люди, підходьте до квітки, до вазона, до будь-якої травиночки з хорошою енергетикою, бо вони все відчувають».
Авторка: Світлана Лелик
Comments are closed.