До лав ЗСУ 18-річний Артем Бреурош прийшов із доволі промовистим спортивним минулим. Легка атлетика, змішані єдиноборства, зокрема і козацький двобій – як їх український національний вид. Позивний «Китаєць» Артем обрав сам, бо вирішив зберегти ще дитяче прізвисько, до якого звик.
Нині він військовий 1 штурмової роти 109 окремого батальйону 10 бригади «Едельвейс», пише пресслужба підрозділу. Та на війні все складається, як і в спорті – з етапів, змагань, досягнень. Без травм теж, на жаль, не обійтись.
Козацький двобій, як бойове мистецтво, включає три розділи, кожен з яких важчий за наступний. Так і в Артема Бреуроша етапи з цього виду спорту переплелися з реаліями життя.
«Забава»
У спорті Артем опинився ще зі школи. Починав з легкої атлетики та перших призових місць на змаганнях з бігу. А закінчив, принаймні наразі, кандидатом у майстри спорту зі змішаних єдиноборств (ММА) у 2021 році.
Контракт із ЗСУ Артем Бреурош підписав одразу ж на початку великої війни, у березні 2022 року. Звісно, знайшлися й ті, хто переконував не поспішати, проте Артем був впевнений, що прийняв правильне рішення.
Чи важко йти на війну 18-річним без бойового досвіду? Нині вже майже 20-річний Артем відповідає, що так. Адже завжди поруч ті, хто допоможе, порадить, до кого можеш звернутись з будь-яким питанням – чи щодо війни, чи просто щодо дружньої поради.
«Борня»
А далі все розвивалось дуже стрімко: рідний Покровськ став практично лінією фронту, місто постійно перебуває під обстрілами. Через це родина Артема змушена була евакуюватись до Борисполя. Проте від цього хвилювання за них не стало меншим, бо ж Київщину обстрілюють зараз чи не щодня.
Війна в мені передусім змінила те, що я готовий віддати все, що раніше узяв би собі, рідним та близьким людям. Люди – найцінніший ресурс, з ними варто ділитись останнім, – так зараз розмірковує «Китаєць» про переоцінку свого життя.
І хоча ще не один бій попереду, але Артем вже зараз думає про те, що буде після війни. Він планує працювати інструктором чи реабілітологом для військових, які потребуватимуть допомоги.
До рідного міста повертатися ще не планує. Адже рідні звідти виїхали, а він прагне передусім бути поруч з сім’єю, аби мати змогу оберігати їх та захищати.
Читайте: Танкова швидка. Як Дядя Міша з Коломиї «лікує» техніку 10 бригади
«Герць»
На війні не буває легко й нічого не дається просто так.
Найважче дається штурм ворожих позицій – як морально, так і фізично. Але «спортивний інтерес» завжди перемагає та змушує йти вперед, – розповідає Артем.
Також дуже допомагає підтримка друзів. І зараз саме той час, коли справжній друг пізнається в бою.
Один із побратимів – Ілля – мені як рідний брат, бо дружимо ми вже років сім і разом вирішили підписувати контракт, – говорить Артем Бреурош. – Зараз ми в одній роті, разом пережили вже дуже багато. Пережили не один бій.
Нині Артем лікується після поранення під Бахмутом, населений пункт Хромове.
Читайте: Нацгвардієць з Франківська Олександр Турок: «Ми просто лежали й молилися, аби не добило»
Треба розуміти, що «битва за Бахмут» – це бої не лише за саме місто, це 40-50 км лінії фронту. І значна частина битви відбувалася саме на флангах, – пояснює Артем. – Вона перетворилася на м’ясорубку! Це говорять самі москалі, а «вагнери» навіть придумали собі особливу медаль – «За бахмутську м’ясорубку». Бахмут і зараз залишається місцем запеклого протистояння. Та я впевнений, що ми вистоїмо і відвоюємо кожен клаптик нашої землі.
Чи змінює армія людей?
Знаєте, мабуть, так. Армія змінює людей. Мене особисто змінила на краще, особливо, за «крайні» місяці служби. І річ не у війні, не в щоденному ризику для життя, не в усвідомленні якихось важливих для себе речей хоч і в них теж, а – в колективі! Впевнений: із більшістю тих, з ким йшов пліч-о-пліч, залишимося близькими назавжди. Бо це не просто друзі, це рідні для мене люди, яким я щохвилини довіряв своє життя, як і вони довіряли мені свої, – каже Артем Бреурош.
Та головний його герць ще попереду – чи на фронті, чи в мирному житті – усе мусить завершитися перемогою.
Comments are closed.